Глава 42. Іван

ДІВЧИНА З МОЇХ МРІЙ: Як ти?

Дивлюся на екран і не кліпаю.

Як я… А дійсно, як ти, Іване? 

Хріново, якщо чесно. Готовий був на все, аби поруч з Діаною, а не тільки вистрибнути з трусів, але ж перед очима досі гидливий вираз її обличчя, коли пан Герасименко мало зі східців не зіштовхнув. Достатньо згадати той момент, як в грудях все знову стискається, щемить і болить, залишаючи неприємний осад.

Та разом з тим… 

Може вона правда хвилюється за мене? Може їй не так і байдуже? Може в неї є причини поводитись саме так, а не інакше?

Це єдина причина, чому я ковтаю весь свій спротив та образу, а потім друкую їй відповідь.

ІВАН: Нормально, в тебе як справи?

ДІВЧИНА З МОЇХ МРІЙ: Скучила за тобою, вирішила дізнатись, чи все нормально. Ти був такий засмучений тоді. Таке засмучує і мене. Спробуй наступного разу не драматизувати.

ІВАН: Наступного разу? А він хіба буде? Я хотів одружитися з тобою, будувати життя разом. Хіба не ти мені казала, що почуваєшся зі мною добре, як ні з ким і ніколи раніше?

ДІВЧИНА З МОЇХ МРІЙ: Цей твій юнацький максималізм дуже підкуповує, але він абсолютно зайвий. Ти це зрозумієш і сам, просто трохи пізніше. Ми можемо залишити все, як є? Мені бракує мого класного хлопця, Іванко! Я повернуся за кілька тижнів.

Що це зі мною?

Серце калатає від її приємних слів про те, що скучила, але все інше, як раніше не дає мені спокою. Душить зсередини диким вогнем, бо я не хочу її ні з ким ділити! І те, що вона говорить про мої почуття, ніби краще за мене знає, як я буду почуватися потім, вбиває!

ІВАН: Тобто тобі просто нудно і насправді ти не хотіла знати, як в мене справи? Я хочу тебе і тільки тебе, мені байдуже на інших дівчат. Ти ж робиш вигляд, ніби я для тебе особливий, а потім сама рубаєш цю ілюзію. 

ДІВЧИНА З МОЇХ МРІЙ: Я ж піклуюсь про тебе. дурнику! Хочу, аби ти дихав свободою, досліджував себе з іншими, зустрічався і кохався, з ким забажаєш. Ти не пробував те, від чого типу відмовляєшся! Можливо, зараз ти бачиш цей світ чорно-білим, але мине трохи часу і ти зрозумієш, про що я казала. Не думала, що так дратую і втомлюю тебе, Іване. Перепрошую, більше тебе не турбуватиму. Ти мене засмутив. Дуже сильно.

Пишу їй ще кілька повідомлень, на які вона, звісно ж, не відповідає! Відчай просочується в мої думки так швидко, що втрачаю спокій і дихання. Мені бракує кисню і відчуваю, що знову все псую, не ціную, не маю потрібної вдячності. Мене взагалі недостатньо! Мої бажання дитячі, а прагнення створити родину з тією, в кого закоханий, не має сенсу, так?

Це все суцільне безглуздя! Навіть носата Віка і та не вважає мене гарною партією для себе.

То ти таки дурко, Іване? Чи як?

Гнітюче відчуття того, що я порожній, тупий і нікому не потрібний штовхає мене на пошуки підтвердження протилежного.  Мені знову погано емоційно, кілька разів пробую набрати Діану. Марно! Потрібно з кимось поговорити, тому телефоную Вікторії, але після довгих гудків дівчина також не бере слухавку.

Що, з’їв, Іване? Всім на тебе начхати!

Якщо Діана така впевнена в тому, що розгульне життя та вільні стосунки з різними дівчатами так сильно потрібні мені для дорослішання… Нехай! Ноги самі ведуть мене до кімнати Аріни, яку я так старанно уникав останні тижні. Настільки старанно, що вона навіть перестала проявляти наполегливість щодо моєї персони.

Проте зараз я не бачу ніяких докорів у зацікавленому погляді цієї дівчини, коли роздивляється мене, наче диво дивне.

— Привіт, Гриценко. Щось в лісі здохло, що ти прийшов до мене сам?

— Подобаюсь?

— Що?

— Подобаюсь тобі? Минулого разу, коли залізла на мене, ти щось там хотіла? Чи вже перехотіла?

Якщо потрібна жінка тікає, наче від вогню, спробую насолодитись обіймами тієї, яка охоче приймає мене…