Глава 38. Іван

Нічого не розумію. Діана про таке не говорила, але ж це і не означає нічого поганого, так?

Тривога, яка просто зараз панує в моїй душі, абсолютно недоречна, нелогічна і зовсім не на часі. Може, це я боюся і хвиллюся перед освідченням? Така грандіозна подія в моєму житті буде вперше. І дуже хочеться, щоб раз і назавжди. Хіба ж можна прогавити цю жінку?

Ні, не можна!

ІВАН: Ді, ми побачимось сьогодні?

Не витримую, пишу коханій повідомлення, бо хочу відчути хоча б мінімальний контакт, який триматиме мене на плаву до нашої зустрічі. Не одразу, але вона відповідає.

ДІВЧИНА З МОЇХ МРІЙ: Приїжджай до мене ввечері, чекатиму. Нам потрібно обговорити дещо дуже важливе.

Одне повідомлення від неї, щоб моя душа знову ожила. Тіло тремтить передчуттям. Приводжу себе до тями, бо хочу подобатись Діані, хочу аби вона з насолодою мене цілувала і щоб потонула в моїх обіймах, коли почую таке потрібне і бажане “ТАК” з її уст.

В квіткарні я довго обираю між червоними трояндами та ароматними ромашками, віддаюсь сентиментальності моменту і віддаю перевагу останнім. Вона зрозуміє, моя дівчинка також відчуває цей наш магічний зв’язок!

Лечу до неї на крилах кохання. З завмиранням серця чекаю на мить, коли Діана відчинить мені двері. Господи боже! Вона така красива в цій червоній сукні, що я на кілька секунд забуваю, хто я, де я і чи вмію взагалі розмовляти.

—  Милі квіти, Іванко, але не треба було. Проходь, будь ласка.

Чи то я занадто сильно переживаю через освідчення, яке потрібно озвучити твердо і серйозно, бо не хочеться бути переляканим пацаном. Чи то через те, що Діана досі не поцілувала мене при зустрічі.

Поглядом чіпляюсь за купу валіз, які стоять у кутку біля ліжка. Питання виникає саме собою, тому я озвучую його:

—  Кудись їдеш?

—  Так, Іванко, їду. Про це і розмова. Я хочу подякувати тобі за все чудове, що між нами було. Ти дійсно класний хлопець і спілкування з тобою повернуло мені віру в людей. Я сказала чоловікові, що нам варто розійтись. Цього разу по-справжньому, без можливості мучити одне одного далі. Є одне питання, яке висіло між нами давно. Він ніяк не хотів нічого робити, щоб його розв’язати. І саме зараз, коли він побачив, що я дійсно можу піти від нього, ми нарешті поговорили без прикрас, без страхів, без замовчування і без обмежень. Як не розмовляли вже багато-багато років поспіль. Без тебе цього б нічого не було, тому я навіть не можу описати словами, яка вдячна тобі!

—  Не розумію. Ви поговорили і тепер спокійно відпускаєте одне одного? Діано, я дещо маю для тебе. Дуже хвилююсь, але мушу це сказати, тому прошу не перебивай мене, —  пальці тремтять, бо все йде не так, як мені б хотілось, однією рукою я тримаю букет ромашок, а іншою дістаю з кишені оксамитову коробочку з каблучкою і зустрічаю шалений спротив від жінки, яку кохаю.

—  Ні, Ваню! Ми помирились і разом їдемо до Німеччини вирішувати наші проблеми. Тільки не кажи, що це каблучка! Господи боже, ти що надумав? Іване, ні! Ти не міг до такого додуматись… —  на якусь секунду мені здається, що її накриває паніка.

—  Діано, я тебе кохаю. Ти моя людина, я хочу пов’язати своє життя з тобою, розумієш? —  майже шепочу, щоб не наполохати її тільки сильніше, але вже запізно.

—  Що ти чудиш, хлопче? Я тебе ніколи про це не просила! Скільки тобі? Двадцять років? Ти ще встигнеш зустріти ту саму дівчину, яка шаленітиме від можливості стати твоєю дружиною, але це не я, боже! В мене є чоловік, я, ми… Ти взагалі не розумієш, що таке шлюб! Ми дуже різні з тобою. Навіть ці квіти є тому підтвердженням. Ти не можеш мені нічого дати, крім веселого часу разом, хіба не ясно? Вище голови не стрибнеш, Іване!

—  Про що ти, Діано? Я зможу забезпечити нашу родину, я працюватиму, я все для тебе зроблю, можеш не сумніватися!

—  Годі, Іване, не принижуй себе ще більше. Ти мені подобаєшся, але потрібно дивитись правді в очі. Рай у шалаші давно не мій варіант. Впевнена, ти б дуже старався, але самими тільки любощами ситий не будеш. Дякую за все, не тримай на мене зла. Я не можу від нього піти!

Ось воно!

—  Діано, послухай себе. Я не залишу тебе саму. Ніколи. Він залякав тебе? Просто скажи, як є. Я все вирішу, кохана!

Хочу обійняти її після всіх цих слів, але з сусідньої кімнати виходить пан Герасименко і я втрачаю здоровий глузд. Він чув всю нашу розмову? Він був тут весь цей час! Звісно ж, вона не може говорити про свої реальні почуття до мене, коли цей тут!

Тому я роблю абсолютно зрозумілу і логічну для мене дію: кидаюсь на викладача з кулаками з останніх сил. Єдина проблема в тому, він встигає уникнути мого удару і дуже чітко гепає мене по обличчю.

Перед очима темніє, чую хрускіт власного носа і гучний крик Діани. Здається, освідчення коханій жінці йде трохи не за планом…