Глава 36. Іван

Відповіді моєї він не чекає. Гепає мною об стінку, наче лялькою, а я ловлю себе на думці, що чудово розумію цей біль і розпач. Втратити Діану нестерпно, але жаліти суперника не буду.

Я готовий до продовження чоловічої розмови, але раптом його телефон розривається вхідним дзвінком. Встигаю побачити напис ДІАНА на екрані, а він хапається за слухавку, ще раз штурхає мене об стінку і йде геть, починає розмову з моєї дівчинкою.

Так, вона тепер моя. Хоча…

Вона буде моєю по-справжньому лише після того, як я зроблю те, що мусить зробити справжній чоловік в такому випадку.

— Господи, Іване? У що ти вляпався? — наполохана Віка допомагає мені підвестися на ноги, перевіряє пику на цілісність, але я відмахуюсь від неї.

Бо розумію, що все правда. Діана не бреше мені. Вона дійсно зібрала речі і пішла від цього грубіяна, вона дійсно тепер лише моя. Все інше — деталі. 

Ваню, агов? Слухай, ти не хочеш цього чути, але я питала старшого брата дещо. КІлька років тому в універі була неприємна ситуація. Знову ж таки навколо пані Адаменко. Ти не перший студент, з яким вона… Ну, ти розумієш! Її виправдали і справі не дали розголосу, але той хлопець, він майже здоровий глузд втратив через її…

— Стій, припини, годі! Не хочу нічого знати! Ти не розумієш, про що говориш, ВІко! Це не якась там інтрижка чи фатальна пристрасть. Ми кохаємо одне одного! Таке не вигадаєш і вдати не вдасться. Ти зрозумієш, коли знайдеш своє кохання, повір!

— Іване, я просто переживаю за тебе!

— Не треба цього, чесно. За себе хвилюйся, в мене все добре.

Можливо це звучить трохи грубо, але я ніколи не був настільки впевненим в тому, що роблю, як зараз. Звісно ж, чекати нестерпно складно, але мені є чим займатись. Ця розмова може бути складною, але життєво необхідною.

— Алло, мамусю, привіт! Давно хотів з тобою дещо важливе обговорити, якщо ти зараз маєш час і ще не лягаєш спатки.

— Синку, щось трапилось? 

— Трапилось, мамо, я знайшов дівчину, яку кохаю понад усе. І вона також мене любить. Знаю, батько хотів би, щоб я дочекався завершення навчання в університеті, але кохання не чекає. Я хочу зробити їй пропозицію, а моя дівчинка варта найдорожчих діамантів. Вона така прекрасна, мамо! Ти все зрозумієш, коли я вас познайомлю. Хочу попросити тебе дати мені доступ до того рахунку, де ви з батьком збирали гроші мені на власне житло. Я знайду роботу і все поверну, але зараз без тебе не впораюсь.

— Божечки, сину! Ти серйозно? А чому ж ти нас раніше не познайомив??? Це ви навчаєтесь разом? І давно у вас це? А чому ти її до нас не привіз??? Іванко, яка радість! Шкода, що батько не дожив до цього дня!

— Мамо, мамо, не хвилюйтесь! Вона ще навіть не здогадується, що я хочу їй пропозицію зробити, але маю надію, що не відмовить мені. Ми потім приїдемо, я зараз не про це думаю. Я тепер розумію, про що батько казав, коли намагався мені малому пояснити, що свою жінку справжній чоловік ні з ким не сплутає. Так і є між нами, мамо!

Так і знав, що матуся плакатиме, що Мелашка щось кричатиме в слухавку, коли про все дізнаються. В мені немає навіть тіні сумнівів у тому, що все саме так і має бути. Мабуть, я хотів цього ще тоді в потязі, коли вперше побачив Діану.

На наступний ранок прямую до ювелірного салону та шукаю каблучку, варту моєї коханої жінки. Це складно, адже лише рідкісна краса та справжній діамант може бути вартим моєї красуні. Хочу зробити все правильно, чуттєво і пристрасно, щоб не занадто примітивно, але і без зайвого пафосу.

— Ця каблучка точно зачарує Вашу обраницю, пане! Варта справжнісінької королеви!

Посміхаюсь. Сподіваюсь, що так і є, адже моя Ді не просто королева. Вона богиня, вона володарка мого серця, тіла і душі.

Обручку пакують в багряний оксамит, камінчик переливається на світлі всіма можливими барвами, а я не можу дочекатися тієї миті, коли щаслива Діана скаже мені “ТАК!” і дозволить цій тендітній красі обійняти її безіменний пальчик.

Нехай у моєї коханої жінки не буде жодних сумнівів у тому, що сама доля просить її обрати мене собі за чоловіка…