Глава 34. Іван

Ні, вона не жінка.

Дика, нестримна течія, що розриває мене пристрастю. Шматує тіло і душу кожним дотиком, нестримною близькістю, від якої я чи то в пеклі, чи то в раю. Дуже гаряче і солодко. Так буває тільки з нею. Ми не сказали одне одному жодного слова з тієї миті, як Діана припаркувалася в заміському парку біля води і перелізла до мене на руки, не питаючи дозволу.

Збите дихання досі веде груди тремтінням, вона тулиться до мене, ще під враженнями та емоційним шквалом після диких танців, через які вікна автомобіля затягнуті димкою. Навколо нічого не видно, немає чим дихати, але Діана сопе мені на вушко, важко дихає і виринає з марення лише тоді, коли я тягнуся до дверцят, аби впустити трохи кисню в салон.

Замість вдячності дика фурія боляче кусає мене за шию і повертається на водійське крісло. Діана не в гуморі, а мені все настільки сильно подобається, що блаженна посмішка не сходить з мого лиця.

Все навколо пахне нею, я пахну нею.

— Ти хочеш, щоб староста ніколи не закінчила університет через тебе? І та дівчина, яку ти цілував раніше? Ти цього хочеш? Так, хлопче? Ненавиджу тебе за те, що ти шматуєш моє серце так, ніби наші дні і ночі разом нічого не означають для тебе! Ненавиджу тебе!

— Так? А я чомусь думав, що ти мене жадаєш. Чи мені здалося? Скажи, Діано? Ти ж моя перша, ти ж це знаєш… 

— То вже була друга??? — ричить не говорить, шипить на мене і руки в кулаки стискає, а я божеволію від цих емоцій.

Моя, вона таки моя. Що б не говорила, що б не намагалася показати.

Мовчу. Хочу помучити її, хоч трохи. Насолодитись її непідробними емоціями.

— А ті хлопці з фото? Ти ж була з ними, так? Я полетів до того нічного клубу, наче останній ідіот. Шукав, чекав. І ні з чим повернувся додому.

— Це правда? Ти це робив через мене? Не брешеш? Фото старе. Просто хотіла тебе подражнити.

— Стерво! Ти ніколи не даватимеш мені спокою, так? Тобі до біса подобається знущатись з мене, жінко? Випалювати здоровий глузд вогнем ревнощів. Доводити до сказу, так?

— Так! Чому ти просто не тікаєш, не втомлюєшся і не зникаєш, як інші??? Це ти мене мучиш, Іванко, бо я не вірю тобі. Я не можу тобі повірити, бо я погана, я жахлива, я не варта твоєї любові. Я не можу, просто не можу…

— Ді, я кохаю тебе! Хіба ж ти не бачиш? Я весь твій, тільки твій. Лише ти одна і більше ніхто. Мені байдуже на інших дівчат, тільки тебе бачу, тебе хочу, тебе відчуваю. Не хочу ділити тебе з твоїм чоловіком. Зроблю, все, що ти скажеш. Тільки будь моєю, благаю! Виконаю всі твої побажання, покладу весь світ тобі до ніг. Але я не зможу бути просто твоїм коханцем. Не зможу любити тебе, а потім відпускати до нього, наче ніколи і нічого не було. Ти потрібна мені вся. Знати про тебе хочу все, бути для тебе всім.

— Я не повернусь до нього, Іване. В нас не виходить, хай як би ми не намагались зберегти шлюб. Не виходить. Це занадто очевидно. Але я не можу залишитись сама. Я так не вмію, я не впораюсь. Тому, якщо ти не налаштований серйозно, і все це просто солодкі слова… Не грай зі мною, бо ніколи і нікому так сильно не хотіла вірити, як тобі!

Обіймаю своє щастя. Це не гра, між нами зароджується щось справді сильне, серйозне і потужне. Відчуваю. Вона така ніжна і засмучена, і змучена і розніжена водночас, що я млію. В мені зараз вирує впевненість у тому, що я здатен заради неї на все. Страху немає, є тільки чітке усвідомлення, що поруч моя жінка.

Вона та сама. 

Все інше значення не має. І не може мати.

В обіймах одне одного ми зустрічаємо світанок, ніжно цілуємось і я чітко усвідомлюю, що хочу, аби кожен мій ранок починався з дотиків, обіймів і посмішки цієї розкішної дівчинки. 

Вона привозить мене до гуртожитку, коли все місто ще спить. Боюсь її відпускати, тому:

— Діано, я не хочу отак зараз розходитись. Будь ласка, не їдь до чоловіка. Я трохи заробив, може ми поселимось в якомусь готелі, будемо годувати одне одного фруктами з рук, хочеш? Виконуватиму всі твої забаганки! Зроблю все, що накаже моя пані. Тільки скажи! Все так і буде! Не їдь, кохана!

— Ваню, любий! — вона називає так мене вперше, тому я замовкаю і ледве згадую, як дихати, — Мені потрібно на роботу. І тобі краще не пропускати пари. В нас буде час, ми все встигнемо. Я не поїду до нього. Просто дай мені кілька днів, щоб все узгодити. Розставити крапки і вчинити, як належить. Зробити все правильно, щоб ніщо не заважало нашому щастю.

Господи боже, так не хочеться її відпускати, що просто край! Але цього разу все інакше. Моя Діана ніколи не була такою спокійною і ніжною, як зараз.

Дати трохи часу? Це я можу…

Якщо Діана відтепер буде тільки моєю, хіба можу я щось заборонити моїй дівчинці?