Глава 30. Іван

— Хотів, щоб я ревнувала??? Вийшло!

Її емоційний спалах мене просто виносить! Невже дійсно працює???

Спостерігаю за тим, як пані викладачка спантеличено роззирається навсібіч, бо тут можуть бути інші люди. Мені боятись немає чого, це не я тут заміжня жінка. Ця думка палає в голові, коли не даю їй себе поцілувати. Діана видає дивний звук, що схожий на тихе гарчання, а потім хапає мене за руку і тягне за собою до якоїсь аудиторії. Порожньої.

— Якого біса ти не ходиш на мої пари? Я не буду поблажливою. Ні до тебе, ні до твоєї дівчини. Те, що між нами було, не дає тобі право плювати на навчання, дурню!

— Тільки не кажи, що тобі не байдуже, Ді. Не мозолю тобі очі, не пристаю зі своїм коханням, яке тобі взагалі ніколи не було потрібним. Ігри, в які ти граєш зі своїм чоловіком, мені не зрозумілі. Що ти хотіла обговорити? Доламати мене ще сильніше? Йди до біса, .Діано!

Кажу це занадто емоційно, бо мені погано. Потім дивлюся в її блакитні очі і бачу там такі самі переживання.

— Ти душу мені рвеш, Іване. Думала, моє серце розірветься, коли ти її поцілував. Покидьок безсердечний! — говорить це і гупає кулачками в мої груди.

Вона плаче? Через мене??? Серце крається, але намагаюсь випірнути з цього забуття.

— Ти сказала, що чути не хочеш нічого про стосунки зі мною. Я зізнався тобі в коханні, Діано! Ти мене кинула, ти применшила і знищила вщент все ніжне, що між нами було.

— А ти просто взяв і втік, як дрібне хлопчисько. Взяв і підтвердив мої страхи про те, що всі солодкі слова про нас і наші почуття ти говориш після втіх плоті, але і близько не готовий до реалізації твоїх обіцянок. Ти міг боротися за наші почуття, змусити мене повірити тобі. Ти ж обрав просто образитись і піти. Чоловіки лише на це спроможні… Але я майже повірила тобі, я майже втратила віру в те, що колись зможу почуватися так, як було з тобою.

Слухаю це і сироти шкірою йдуть. То все правдою було? Моя дівчинка просто злякалась? Моя дівчинка також відчуває мене? Боїться мене втратити? Кохає мене…

Я розгублений абсолютно, бо зовсім не знаю, що робити з усією цією інформацією. Мозок намагається проаналізувати її поведінку, але хіба можна так грати? Перед очима знову бачу наші теплі моменти разом, її ніжність і…

— Чого ти хочеш від мене, Діано? Без маніпуляцій, скажи прямо, бо я вже нічого не розумію.

— Тебе, я хочу тебе! — в обійми кидається і цілує, обіймає міцно, а мене струмом б’є.

Манія. Люта жага і биття наших сердець в одному ритмі. Я не можу опиратись цій шаленій агонії, коли моя дівчинка так солодко цілує і благає про продовження. Не зі мною, все відбувається не зі мною, але в ці миті, коли ми наче одне ціле, я в раю.

Байдуже на те, що хтось може зайти сюди будь-якої миті.

Байдуже на те, що було до цього, бо в її долонях моє серце оживає.

В якийсь момент мені навіть здається, що двері до аудиторії тихенько грюкають, але не можу випірнути з танцю пристрасті, який затягує нас двох з головою.

Лише трохи згодом, відновлюючи дихання і відчуваючи смак шкіри коханої жінки на губах, до мене доходить, наскільки все це небезпечно. Для неї, в першу чергу.

— Ді, я втрачаю від тебе голову, знову і знову. Знаєш, вона сиділа в мене на колінах і навіть цілувала, а я міг думати лише про тебе. Про те, що твоє волосся пахне медом, а її якимись дешевими надміру солодкуватими парфумами. Про те, які ніжні твої руки, а уста…

Мабуть, я щось кажу не так, бо Діана більше не дивиться на мене з теплом та ніжністю.

— Так значить? Ти так сильно мене кохаєш, що таскаєшся з іншими дівчатами і дозволяєш їм цілувати тебе??? О, яке щастя, що в ці миті ти думаєш про мене, Іване! Це ти хотів почути???

Вона ричить на мене і поспіхом розправляє зім'ятий одяг, розлючена і розчарована, а я знову в паніці.

— Ді, давай поговоримо, я…

— Це все помилка, ідіотська моя слабкість. Але-але… Більше я не буду такою дурепою. Не буду вірити жодному твоєму слову! Ти такий самий, як всі інші! А я, а я… Мабуть, я обрала не того хлопця. Це нічого. Щось підказує, що будь-який інший студент з твого потоку, наприклад, буде значно більше цінувати те, що йому дають. Йди до біса, Іване! Не хочу більше тебе бачити!

Що? Що...

Вона фурією вилітає з аудиторії, залишаючи мене ні з чим.

Господи боже!

В голові порожньо, в тілі шалена втома і відголоски задоволення, а думки досі плутаються. Робити нічого, топаю до гуртожитку, поки на мене не налітає червоняста Віка:

— Ти маєш мені дещо пояснити! Я бачила, я вас бачила! Тебе і Адаменко. Це просто жесть! Ні, ти маєш мені все пояснити, інакше….