Глава 29. Іван

— Ти що робиш? Фото на пам’ять? — Аріна уважно дивиться мені в обличчя, змушує зашарітися.

— Ні, нічого такого! Пробач, я…

— Ваню, ти також мені дуже подобаєшся. І якщо є щось, що ти хочеш в мені побачити, то просто скажи, — говорить тихо, а сама прямує до мене, обережно залазить мені на коліна, а я дихати забуваю.

Відчуття дивні. Неочікувано ціпенію, наче цнотливе хлопчисько, яким зовсім нещодавно був, але разом з тим тілом ходить жар. Передчуття чогось палкого і неминучого тягнуть низ живота гарячим теплом, але повернути нормальне дихання досі не вдається.

— З того моменту, як ти мене поцілував в коридорі, я весь час тільки й думала про те, як зроблю це.

Вона занадто близько, тягнеться до мене губами і цілує. Спочатку обережно, потім з тиском, притискаючись до мене всім тілом, викликаючи зрозумілі бажання і реакції. Але все це відбувається, наче не зі мною.

Дивно. Тіло тремтить від гормонального спалаху, але емоційно я не відчуваю нічого. НІчого, крім внуторішгього спротиаву. Не моє. Ніби я зраджую тій, кого люблю, кого бажаю кожною клітинкою свого тіла. Аріна ніяк не вгамується, вона продовжує свої поцілунки, не помічаючи, що я намагаюсь відсторонитись від неї.

Можливо я роблю це занадто м’яко, але образити дівчину не дуже хочеться. На щастя, до кімнати заходить інша студентка, тому Аріна без особливого ентузіазму злізає з мене і звертається до своєї сусідки:

— Думала, ти трохи довше побудеш сьогодні в бібліотеці. Сама ж казала, ніби хочеш розібратися з тією темою по електротехніці.

— Знаєш, Аріно, мені все одно час йти. Вечірку влаштуємо таку, як ти хочеш, добре? Просто скажи, що конкретно від мене потрібно і напишеш чи зателефонуєш.

Тікаю.

Не пишаюсь цим, але дійсно тікаю від дівчини разом зі своїм соромом, який вільні спортивні штани майже не приховують. Емоційно мені просто жахливо, бо утнув дурницю з фоткою, яку Діана переглянула, але вирішила залишити без відповіді.

Тому що їй байдуже, Гриценко! І на тебе, і на твої потуги та дурнуваті спроби викликати емоцію в пані викладачки.

Господи боже, Іване, як ти міг так вляпатися?

Залишки здорового глузду в моїй голові хором кричать про те, що потрібно триматися якомога далі від Діани і всього, що з нею пов’язано. Проте навіть думка про те, що між нами більше нічого не може бути, робить мені фізично боляче.

Ні, я таки якесь дурко, бо в голові суцільні нісенітниці.

Все це погано, неправильно і смердить дешевою драмою. Я просто кохаю її і хочу бути з нею, а вона…

До гуртожитку я сьогодні більше ні ногою. По-перше, боюся знову натрапити на Аріну, яка однозначно готова взяти мене штурмом через той бісів поцілунок, про який я вже мільйон разів пошкодував. По-друге, не можу всидіти на одному місці.

Думки жеруть зсередини, а бажання зателефонувати Діані, щоб спитати, чому вона настільки байдужа і безсовісна, може переважити адекватність. Якщо це поняття взагалі ще можна озвучувати щодо мене. 

Домовляюсь про зміну на овочевій базі, бо з дитинства на практиці знаю, як прекрасно прочищає мозок фізична праця. Вирішую не брати забагато ваги, тому цього разу щастить без травм та без болю в спині.

Попускає, але не повністю.

Я досі не розумію, як можна просто жити це життя після всього. Не думати про неї, не страждати, не аналізувати, не почуватися покинутим цуценям. Не знаю, як можна водночас ненавидіти і кохати одну й ту саму людину, але мені якимось дивним чином вдається.

Зранку пара Герасименка, на яку я не йду свідомо. Вікторія мало не відкручує мені за це вухо трохи згодом, але цей біль ніщо в порівнянні з тим, що відбувається в мене на душі. Від вечірки з Аріною вдається відвертітися, посилаюсь на погане самопочуття. Ні, звісно ж ми скидаємось разом на смаколики для друзів, але на саму подію я просто не приходжу.

На пари пані Адаменко я також ходити не буду. Хоче аби я здавав їй екзамен? Що ж, нехай. Для цього зовсім необов’язково мучитись і страждати від приниження на кожній парі. Голова в мене варить, тому матеріал я вивчу, а як ні…

— Ти геть здурів, Гриценко? Мало того, що Діана Давидівна на тебе визвірилась минулого разу за прогули, так ти ще більше її роздраконити хочеш? Щоб що? Ти дурне чи прикидуєшся?

— Агов, вгамуйся! Ти ж мені не мамка, чого репетуєш?

— Ні, ну ви гляньте на нього! Він таки вчорашній! Це ти зараз такий потужний дядько, а потім будеш мені нити і за спідницю хапатися, коли екзамени настане час здавати.

— От-от! Мені здавати, то я і розберуся, Вікторіє! Дякую за турботу, але це зайве.

— Точно! Твоя Аріна попіклується, пробач! Не подумала. Вона вже всім розтринділа, що у вас двох любовна-любов, а ти взяв і не прийшов на вечірку. Що ж так?

— Пфф, та немає в нас нічого.

Ще цього не вистачало! Хоча, чому я маю переживати про те, що комусь щось винен??? В читальному залі студентської бібліотеки мене точно ніхто не потурбує, там і засиджуюсь мало не до закриття. 

Коли ж прямую порожнім коридором на вихід точно не очікую, що мене буквально притисне до стінки перелякана чи розлючена Діана.