Глава 27. Іван

Адаменко Діана Давидівна, як мило.

Дивлюся на неї і ніби бачу вперше. Не впізнаю в ній ту Ді, яка горнулася до мене ніжною кицькою. Може не вона? Може в неї є сестра близнючка, про яку я не знаю?

Ага, і звати її також Діаною! В твоїй голові суцільні дурниці, Гриценко!

На якусь мить мені здається, що це все мені наснилось, що нічого між нами ніколи не було. Я таки дрібне дурко, простий пацан, який закохався і втратив голову від розкішної жінки, що сама мене забажала.

Її обличчя не видає ніяких зайвих емоцій: спокійна, зосереджена, щось гортає в журналі. На ній дуже стримана сорочка і довга спідниця, але я всеодно не можу не відчувати дивне хвилювання і тремтіння поруч з нею.

Не хочу дивитись на неї, не хочу знову і знову відчувати себе останнім ідіотом, але стає тільки гірше, тому що я не можу більше гріти себе ілюзіями.

Я закоханий, а вона…

Чи є хоча б крихта правди в тому, що говорила мені цими звабливими чуттєвими устами? Красивими, але брехливими. І це руйнує в мені крихти теплих емоцій до цієї жінки. Теж мені студентка третього курсу!

На емоціях глузливо хмикаю так, що чутно на всю аудиторію. Через це всі дивляться на мене, а пані викладачка нарешті відривається від матеріалів, яку уважно вивчала перед цим.

Не витримую її погляд на собі, але вона не затримує його надовго. Правильно, з якого б це дива їй так робити? Я ж просто один з багатьох хлопців, яких з нею вже бачив її чоловік. Нічого не вартий, нічим не особливий.

Боляче. Мені болить так, що дихати не хочеться.

Монотонним голосом Діана Давидівна зачитує імена студентів по списку, а потім неочікувано зупиняється на моєму і:

— Іван Гриценко, правильно? Яка радість, що Ви нарешті потішили мене своєю аудієнцією! Попередні три лекції Ви успішно пропустили. Мабуть, соціологія не здається Вам предметом, що вартий уваги? Тоді Вам, пане Гриценко, може сподобатись ідея піти на екзамен і вчити 148 білетів замість того, щоб отримати його автоматично. Як це зроблять майже всі хлопці та дівчата з вашого потоку…

— Діано Давидівно, він хворів! Я Вас попереджала, точно має бути записано в журналі! — Віка мало не підстрибує на місці, коли це говорить, от тільки пані Ді не заспокоюється.

Скоріше ця інформація драконить її ще більше.

— Все ясно. Пан Гриценко не лише пропускає лекції, а ще й не може самостійно відповісти перед викладачем. А Вам, Вербицька, раджу не викрикувати з місця, поки я не звернуся до Вас особисто. Гриценко, залишитесь після пари. Потрібно обговорити варіанти відпрацювання прогулів. Все. Годі гаяти час, починаємо лекцію…

Не можу дивитись на неї. Не можу сприймати матеріал, який вона читає. Все в мені кричить про те, що треба тікати звідси якомога далі. Тому що поруч з Діаною в мені, ніби б’ються дві особистості: перша мліє від самої думки про пані викладачку, а друга ненавидить її за ці ідіотські ігри.

Прекрасна отруйна згуба, від якої годі й чекати чогось хорошого...

Коли ж в аудиторії залишаюсь лише я, Діана посміхається, а я розумію, що кицька знову грає зі своїм мишеням.

— Ти з самого початку мені брехала. Я не хочу грати в твої ігри. Знайди іншого хлопчика, що буде цілувати твої сліди на піску. За словами твого чоловіка, в тебе з цим питанням складнощів не виникає.

— Я хочу тебе, хіба це не очевидно? Іване, може годі вже сперечатись з самим собою? Я ж бачу, як ти на мене дивишся. І також скучила. І твій подарунок досі чекає. До речі, я тобі не брехала про третій курс. Просто не уточнила, що йдеться про аспірантуру. Облиш, Іванко. Давай я заберу тебе після пар, поїдемо на наше місце за містом. На парковці біля твого гуртожитка в такий час майже нікого немає. Нам це на користь…

Господи боже! 

Вона вбиває мене своєю прямолінійністю і байдужістю. Пані хоче гратися, а на мої почуття їй начхати.

— Якщо це все, пані викладачко, тоді я піду.

— Добре, але ми ще не домовились на конкретну годину…

Чимдуш тікаю з аудиторії, бо більше не можу її слухати, не хочу бачити. Прямую коридором, поки не бачу перед собою Аріну з групи. Вона з посмішкою починає говорити, а я чую, як за нами цокають підбори пані Ді.

— Іване, в тебе ж був день народження на вихідних, так? А в мене сьогодні. І я подумала, може ти захочеш скинутись та відсвяткувати разом, пригостити всіх?

Ідея приходить в мою голову настільки швидко, що не встигаю її обдумати як слід. Знаю, що подобаюсь цій дівчині. Вона завжди шаріється, коли говорить зі мною, як зараз.

— Чудова ідея, сонечко, — промовляю і цілую її в губи, — З днем народження тебе!

Аріна ціпеніє, але не відштовхує мене від себе. Вона пахне якимись полуницями, занадто солодко, а смакує як м’ятна жувальна гумка. Але я не відчуваю до неї нічого. Та одного погляду на Діану достатньо, щоб моїми судинами розтеклася ейфорія від виразу її обличчя.

Невже моя Ді не така вже й бездушна тварюка?