Глава 26. Іван

— З днем народження, синку! От тобі вже й двадцять рочків! Шкода, що батько не бачить, який ти в нас гарний, дорослий став і голова світла! Ти приїжджай, Іванко, хоч на пару днів, але приїжджай!

Приїхати додому на вихідні дійсно було гарною ідеєю. Все рідне мені, але разом з тим і чуже, бо за останній місяць стільки всього трапилось, що я не можу почуватися собою. Чи можу?

Ситуація з Діаною не відпускає, хоча декілька днів позаду, і я впевнений, що дію правильно, але… Сумую. Страшенно сумую за нею, і нічого не можу з цим зробити.

Сьогодні мій день народження. Я не хотів святкувати з пацанами в гуртожитку, бо точно б не обійшлося без розмов про те, де ж моя дівчина і чому її немає на такому святі. Достатньо того, що Віка каже, ніби всі думають, що я брехло і Діани ніколи насправді не існувало.

Болить, ця тема мені болить, бо я інакше відчуваю.

Для мене все просто: я хочу її, вона хоче мене, тому ми маємо бути разом.

Брехатиму, якщо скажу, що іноді думки про те, щоб насолоджуватись нашою близькістю, хоча б трохи, хоча б потайки, не виринають в моїй голові. Але ні! Так я не зможу. Здурію від розпачу, безвиході та ревнощів, якщо не знатиму точно, що вона лише моя.

Я закоханий в цю жінку, але схоже на те, що вона мною лише грається. Мимоволі думаю про те, як її чоловік говорив про інших хлопців, таких самих як я… Тоді взагалі головою об стінку битися хочеться, бо виходить, що Іван Гриценко не вартий нормальних стосунків.

— То як, Іване? Дівчата гарні є в тій столиці? Надибав собі якусь гарну панянку?

— Та рано йому ще, Мелашко! Тільки вчитися починає. Ми тебе, сину, гарно виховували, тому я за тебе спокійна. Але ж дівки зараз такі балувані пішли! Готувати не вміють, тільки гроші їм давай, щоб в тих своїх телефонах сидіти. Ой, не знаю, Іване, ти не спіши. Може таки знайдется мила дівчина, що господинею гарною буде та хоч сапку в руках тримати вмітиме!

Ех, краще матері про Діану не знати. Сором, сором на мою голову, бо з заміжньою сплутався, але ж я не знав! Мамка такого не зрозуміє, як і всі. Я сам себе не зрозумію, якщо не втримаюсь від цієї спокуси, бо бруд це все. Суцільний.

І наче сам біс нас підслуховує, бо телефон вібрує вхідним повідомленням. Це Діана.

ДІВЧИНА З МОЇХ МРІЙ: З днем народження, Іванко. Цілую ніжно тебе всюди. Ти ж не думав, що я забуду? Можливо, це буде гарна нагода для тебе вибачитись переді мною і отримати свій солодкий подаруночок?

І фото.

На ньому Ді прикриває груди однією рукою, але робить це так, що моя уява запускає потужні процеси. І спогади. Блокую екран і намагаюсь знову почати дихати.

Це нестерпно! Як вона може так чинити зі мною?

ІВАН: Мені немає в чому вибачатись перед тобою, Діано. Якщо ти не збираєшся розлучатись зі своїм чоловіком і бути зі мною, не пиши мені більше. І не дзвони. Прошу. Так буде краще. 

Вити хочу від власних висновків, але я дійсно так думаю. Стосунки без майбутнього мене не цікавлять, я не впораюсь.

ДІВЧИНА З МОЇХ МРІЙ: Ти ідіот, Гриценко. Все може бути так, як і було. Це ти все псуєш!

ДІВЧИНА З МОЇХ МРІЙ: Зарубай собі на носі, маленький: якщо я не можу бути дівчиною з твоїх мрій, то легко стану відьмою з твоїх нічних кошмарів.

Нічого їй не відповідаю, хоча кортить ще трохи поспілкуватись, аби відтягнути момент нашого розриву. Я не хочу її втрачати, але вона жодного разу не сказала, що кохає мене! Я ж неодноразово зізнавався їй в почуттях, щиро і відкрито, на що отримував лише скептичні посмішки та знецінення.

Тримайся, Гриценко! Або по-справжньому, або ніяк.

В понеділок зранку я вже під аудиторією, де має відбуватись чергова лекція з соціології. На жодній з попередніх я присутнім не був, бо відсипався після роботи, але не думаю, що для майбутнього інженера цей предмет може бути дійсно важливим.

— З днем народження, дурнику! — Віка налітає на мене з несподіваними обіймами і навіть трохи лякає, — Це тобі! Подарунок від нашої групи.Ти ж не думав, що староста не знатиме, коли в тебе свято?

Приємно, але не можу стримати сміх, коли розкриваю пакунок з яскравого паперу. Мені подарували набір смішних сімейних трусів, схожі колись були в мого дідуся, а ще кілька флаконів лікувальної мазюки, що врятувала мою пику від порізів.

— Оригінально!

— Скажи? Тепер ти точно не бігатимеш з голою дупою по студмістечку, бо маєш запас спіднього! Ну, а крем лікувальний однозначно знадобиться. З твоєю вдачею! Хоча не такий ти вже і дурник, якщо чесно! Бачила результати оцінювання лабораторних робіт з електротехніки і мені треба буде дещо з тобою обговорити. Тет-а-тет, згода?

— Та хоч зараз, Віко! Я навіть наінтригований.

— Ні, Діана Давидівна вже в аудиторії. Ходімо, вона не любить запізнення.

Щойно заходжу до приміщення, кидаю погляд на стіл викладача і мене одразу штурхає в жар. Ні, цього просто не може бути! 

Однак коли наші погляди зустрічаються, бачу хижу посмішку на обличчі красивої жінки. Щось підказує, що вона зовсім не здивована моїй появі. Схоже на те, що обмежити наше спілкування з Діаною буде трохи складніше, ніж я думав…