Глава 24. Іван

Таксі привозить мене до якогось нічного клубу, що одразу мені не подобається. І далі розумію, що передчуття мене не обманюють. Моя Ді має розкішний вигляд в цій червоній сукні, тож навколо неї обов’язково труться інші поціновувачі жіночої краси. Ревнощі та лють здіймаються в мені з такою силою, що я готовий розірвати кожного, хто стане на моєму шляху.

Діана сидить за барною, а до неї з обох сторін тягнуть свої брудні лапи якісь мужики. Вона ж має змучений вигляд, хитає головою на якісь пропозиції, а потім бачить мене і так тепло посміхається, що я лечу до неї, як на крилах:

— Ваню, Іванко! Це за мною! Я ж казала, хлопці, що за мною приїдуть. Дякую за вечір, але мені вже час!

— Агов. лялю, хто ж так робить? Ми тебе пригощали, розважали, а ти тепер нас ні з чим залишаєш? — незадоволено мовить один з них, а я більше не можу стримуватись.

— Можеш спробувати мого кулака, якщо тобі бракує пригощань, бовдуре! Дівчина вже їде додому, зі мною.

Якщо чесно, то ці мужики обидва на голову вищі за мене, але я ні за що не покажу, наскільки мені страшно. Хай що хочуть зі мною роблять, Діану точно з ними не залишу. Я ж не дурко якесь!

Моя дівчинка після цих слів тулить голову до мого плеча і я більше не думаю ні про які дурниці. Обіймаю її за талію і веду до таксі, вона називає адресу і тільки зараз помічаю, що стан Ді складно назвати нормальним. Скільки ж вона випила?

І чому взагалі прийшла сюди сама? Невже через нашу сварку?

— Ти приїхав за мною? Дякую, Іванко. В мене був поганий день, я дуже втомилась і потрапила не в ту компанію, але ти… Мій світлочолий герой мене врятував. Ти такий гарний, очі немов два блакитні озера. Наче намальовані, хіба ж можна бути таким безсовісно класним?

Млію. 

Від її голосу, від дотиків, від близькості коханої жінки. Вона діє на мене, як магніт. Відірватися неможливо, думки плутаються, бо забагато приємних відчуттів та дикої ейфорії від того, що після такої довгої перерви я знову можу торкатись своєї Ді. 

— Що сталось, маленька? Я сумував, дуже сильно.

Не відповідає, лише дивиться у вікно, поки автомобіль не зупиняється біля добре знайомого мені місця. Таксі привозить нас до будинку, де ми провели нашу першу ніч разом. Я чудово пам’ятаю все, що тоді між нами відбулося. 

Як і пробудження під крики Герасименка.

— Ді, я розумію, що вам з чоловіком потрібен час, аби розлучитись, але я хочу, щоб ти знала, що ти можеш на мене розраховувати в усьому. Я відчуваю свою провину за те, що сталося… Ти нічого про це не говориш, але нам доведеться поговорити про наші стосунки.

Слова плутаються, як і думки, бо я дуже хвилююсь, але Діана тулить свого тендітного пальчика до моїх губ і змушує замовкнути:

— Страшенно втомилась, не хочу про це говорити. Ти побудеш зі мною, Іванко? В твоїх обіймах всі турботи забуваються…

Затикаюсь, бо вона цього потребує. Купа запитань досі кружляє в моїй голові, а ще паніка, бо я поки точно не можу дати Діані рівень життя, на який вона заслуговує. Тому я просто дихаю, коли вона вкладає мене на ліжко і тулиться в обійми, цілує мою шию і моститься спати.

— Мені також добре з тобою, Ді. Я б хотів показати тобі свій дім, прогулятися квітучим полем біля хати. Там вітер би грав з твоїм волоссям, плутав його і пестив, як тоді, коли ти вивезла мене за місто і ми…

Хіхікає, вона так мило хіхікає і кладе долоньку мені на груди, тому я стихаю і слухаю. гуркіт власного серця. Цікаво, чи сподобалась би Діана моїй матері? Не знаю, але я б хотів їх познайомити.

Тіло палає бажанням і жагою, але той факт, що Діана подзвонила мені, коли потребувала допомоги, говорить про те, що між нами є близькість, а не тільки пристрасть.

Я закоханий. Це лякає і робить мене дуже щасливим водночас.

Засинаю тримаючи Діану за долоню. В цьому є щось значно інтимніше за все, що було між нами раніше, але пробудження приносить мені стан жахливого дежавю, бо наді мною знову нависає розлючена пика бородатого чоловіка.

Тільки цього разу я принаймні не голий. Вже легше.

— Ти що знову тут робиш, пацанюра???