Глава 22. Іван

Ні, Панас таки зовсім нетямущий! 

Доводиться тричі доводити йому, що просто лізти до старости з поцілунками без попередження не варіант. Він ж бо дуже хоробрий після кількох сумнівних коктейлів, а про те, що краще бути джентльменом, і чути не хоче!

Найгірше те, що Віка йому дійсно подобається. Це занадто очевидно! Поруч з нею він шаріється, ледве може зв’язати пару слів, проте цілуватися готовий… Господи боже, невже всі хлопці дійсно такі ідіоти? Біда дівчатам з нами!

Півночі слухаю про те, що я ганебний зрадник, бо тепер всі дівчата думають, що це моїх рук справа. Панас свариться, бо я не зізнався перед всіма, що це не я влаштував, але ж ніхто й не казав, що це я, правда? Було б якось тупо псувати старості настрій та доводити, хто возився з тими квітами. І взагалі…

Моя пропозиція полягає в тому, щоб він таки написав для неї гарного листа з романтичними зізнаннями, і подарував його разом з якимось квітучим кактусом чи щось типу того. Наскільки пам’ятаю, вона не тільки ромашки любить!

На ранок мій товариш взагалі не пам’ятає половини розмови, тож я знову по порядку складаю для нього план дій. Наче заспокоюється, бере себе в руки і ми нарешті можемо займатися навчанням, бо за останні дні в моєму житті відбувається стільки романтичної драми, що мало не забуваю, якого біса роблю в столиці.

Кілька спроб почути голос Діани знову закінчуються нічим. Безпорадність просто до землі прибиває, бо я зовсім не знаю, що саме мені робити з усією цією ситуацією! Що ж, вона казала, що знайде мене сама, коли скучить, тому я без кінця гіпнотизую свій смартфон в надії на те, що ДІВЧИНА З МОЇХ МРІЙ знову зробить моє життя кольоровим, а поки…

Робити нічого, потрібно навчатись. І паралельно шукаю роботу, бо досі маю віддати борг Вікторії за ресторан. І якщо зовсім чесно, то без грошей мені до Ді нема чого залицятися.

Пошуки продовжуються, поки я не натикаюсь на пропозицію роботи вантажником на овочевій базі. Платня непогана, а працювати потрібно в нічні зміни, тож маю надію, що все вдасться.

Єдина приємність —  навчання, яке дається без зайвих зусиль. На парах з фізики та вищої математики ми проходимо теми, які я чудово знаю зі школи. Навіть електротехніка мені добре знайома, бо багато чого ми вивчали на практиці на уроках фізики. Можу не боятись того, що втрачу стипендію, бо навіть з пропусками пар я точно зможу дати правильні відповіді на екзаменах.

Не знаю, що казати Панасу, коли в черговий раз дарує Вікторії квітку якогось кактусу анонімно, бо боїться, що вона його відшиє. Просто мовчу, поки цей довбень продовжує грати в романтику без реальних зізнань.

Можливо, в цьому щось є, але наскільки довго він збирається никатись від дівчини?

— Вона така замріяна і щаслива, коли отримує ці презенти, що я не можу не милуватися нею, Іване! Боюся, що зізнаюся, і вона більше не буде посміхатися з таким теплом та ніжністю, якщо дізнається справжнє ім’я відправника. Я скажу! Я обов’язково їй скажу, просто не сьогодні!

Зрештою… Хіба мені більше за всіх потрібно? Вирішую, що Панас сам розбереться з цим питанням і потроху заспокоююсь. Я йому не мамка і не батько! До того ж в мене сьогодні перша зміна на овочевій базі.

Мене беруть, вже легше. Проте робота дуже важка і брудна. Мабуть, ще не час мені працювати головою, батьку.

Що ж, я не гордий, на господарстві в нас і не такі вантажі тягати доводиться. От тільки ти, Гриценко, в столицю пхався, аби менше руками працювати, ага. Життя бентежне, щоб його!

Проте мої зусилля не марні. На ранок чесно отримую свою платню, яку планую одразу занести старості, поки не витратив. Начальник каже, що я гарно впорався, тож чекає мене знову через кілька днів. 

Ранкова столиця така тиха, що навіть дико. Світанок здіймається над хмарочосами, де ліниво прокидаються місцеві жителі, поки я жую якийсь пиріжок і сьорбаю жахливу каву, аби не звалитися з ніг, бо дуже хочеться спати. Ще раз перевіряю розклад, щоб запевнитись, що сьогодні за планом немає пар Герасименка, бо планую спати, як мінімум до обіду.

Добігаю до дівчачого гуртожитку якраз вчасно. Вікторія разом з сусідками вибігає з будівлі, помічає мене і з посмішкою підходить ближче.

— Привіт, Гриценко.

—  Доброго ранку, в мене для тебе дещо є. Хотів тобі подякувати за те, що виручила і…

—  Пусте. Я давно здогадалась, хто за всім цим стоїть. Не знаю, навіщо ти граєш в усі ці ігри, але… Господи, я забагато патякаю, мабуть. Тому…

Мить і вона цілує мене в губи, а я тетерію, бо точно не чекав нічого подібного!

Господи боже, і що мені тепер робити?