Глава 20. Іван

Я не вірю, в те, що все це дійсно відбувається. Розбитий абсолютно. Виходить, що я таки дурко якесь? 

Роботу втрачено. Після останньої витівки мене точно не візьмуть назад на будівництво. Хочеться вити від розпачу, але я в ресторані не сам.

Навколо мене купа людей, вони всі щасливі і усміхнені, наче самі лише романтичні парочки сьогодні зібралися. І це бісить та ранить найбільше!

Все, що я роблю останнім часом, засноване на моїй коханій Діані, але впоратись не вдається! Моя дівчинка розчарована мною, вона не бачить в мені чоловіка, який може стати їй опорою, а це означає, що я недостатньо працюю над собою і над власними можливостями. Діана варта більшого!

Якщо я профукаю цю зірочку, яку доля подарувала мені так раптово, моє серце не витримає! Ні, ні, ні! Якби ми не мали бути разом, наша зустріч би ніколи не трапилось!

Саме тому я твердо вирішую повернути до себе милість Ді будь-якою ціною! Вечеря дійсно смачна, мені подобається вибір коханої дівчинки.

ІВАН: Я швидко вчуся, моя прекрасна Ді. Ти права. Без тебе навіть розкішний ресторан нічого не вартий. Сподіваюсь, тобі все смакувало гарно

Звісно ж вона не відповідає. Та я радію навіть тому, що повідомлення вже прочитане. 

Здаватися я не збираюсь, точно!

- Ваш рахунок, пане! У Вас буде картка чи готівка?

Манірний офіціант з чарівною посмішкою видає мені оксамитову книжечку, де вказана сума однозначно перевершує мої можливості.

Приїхали!

Прошу кілька хвилин і судомно перевіряю кишені, чітко розуміючи, що мені бракує кількох тисяч гривень, Господи боже! Півтори тисячі за суп??? З чого він зроблений???

Очевидно, я просто не готовий до цін в столичних ресторанах!

- То як саме Вам буде зручно розраховуватись, пане?

- Послухайте, а якщо мені трохи бракує, може я посуд можу помити чи ще щось зробити?

- На жаль, ми такого не практикуємо. Якщо ви відмовляєтесь платити, ми будемо змушені викликати поліцію.

- Ні, не треба. Дайте мені хвилинку!

Це капець!

ВІКА СТАРОСТА: Нагадую, що перша пара в нас завтра в Герасименка. Якщо не прийдеш, я тебе завтра сама приб’ю!

ІВАН: Віко, рятуй! Ти можеш мені позичити дві тисячі зараз? Дуже треба! На тижні віддам!

ВІКА СТАРОСТА: Можу. Тебе не тільки б’ють, а й грабують?

ІВАН: Щось типу того!

Відчуваю дике полегшення, коли гроші прилітають на картку, я розраховуюсь з рестораном і нарешті виходжу на свіже повітря.

Зранку на парі Герасименка я поводжуся максимально тихо. Спостерігаю за викладачем і мені навіть здається, що він також сумний і схвильований. Розумію тебе, хлопче, бо сам знаю, як це, коли втрачаєш Діану.

В якусь мить, коли чоловік Ді в черговий раз перевіряє смартфон, ловлю себе на думці, що хочу запитати його, чи бува не знає він, як там наша дівчинка?

Може, ти таки дурко, Іване!

Всяке може бути. Вона не відповідає. Не знаю, як моя солодка квіточка тримається без наших солодких поцілунків, але я готовий на все, аби тільки знову відчути її ніжність і тепло. Господи боже, скучив страшенно!

А після великої перерви Віка несподівано налітає на мене з обіймами, абсолютно спантеличує і виймає з тривожних думок:

- Не знаю, як ти це зробив, але дякую! Для мене ніхто ніколи нічого подібного не робив! Але знати міг тільки ти, Голодупенко! Приходьте з хлопцями до нас після пар до гуртожитку, відсвяткуємо!

- Будь ласка…

Відповідаю автоматично, але в дійсності я і близько не розумію, про що саме йдеться…

ВІД АВТОРА: Любі мої читачі, зробимо перерву до вівторка. Наступне оновлення буде 12го числа вдень. Насолоджуюсь вихідними з чоловіком, тому вдячна за розуміння. З задоволенням почитаю ваші здогадки про те, чому ж так радіє староста)