Глава 16. Іван

— Гриценко Іван!

— Є!

Я мало не втрачаю свідомість від того, що він дивиться просто на мене. В голові на повторі мить, коли він виганяє мене з квартири, а я голодупий біжу до гуртожитку. Біда-біда!

Однак Артем Вікторович просто йде далі по списку, після чого переходить до лекції з теоретичної механіки. Доволі жваво пояснює цікаву тему, яку я слухаю з захопленням і навіть ненадовго забуваю про те, який шоковий стан передував навчальному процесу. Треба визнати, що Герасименко свою справу знає і розповідає дуже цікаво.

А ти що хотів? Тобі було б простіше, якби її чоловік був телепнем?

Не знаю, чи мій поріз збиває з пантелику, чи в одязі він мене не впізнає, але ніякої додаткової уваги до власної персони з боку цього чоловіка не помічаю. Стає трохи легше, навіть думаю, може я помиляюся? Але коли хлопці в кінці аудиторії починають голосно ржати з якогось відоса з мережі, Герасименко гаркає на них так, що вуха закладає і я знову впізнаю знайомий тон.

Тобто це він. А може в нього є брат близнюк? Ех, дурко ти Іване.

Невгамовна Віка таки притаскує мені обіцяну мазюку, бо:

— Я ж вас хлопців знаю! Нічого ти не купиш собі, тільки страждатимеш та мучитимешся, бо мужики не плачуть і всякими пахучими кремами на мажуться. Тьфу!

— Добре-добре, давай вже сюди! Тільки відчепися.

На роботі сьогодні я в касці, в рукавицях і в захисних окулярах, бо нема дурних! Спокійно працюю, без поспіху, бо тут важливо дотримуватись правильних пропорцій, а потім помічаю якусь метушню серед мужиків.

— Іване, в тебе гроші з собою є?

— Якби були, хіба я б тут зараз був? От заробляю! — не брешу, бо вчорашній заробіток я вже хлопцям в село відправив.

Матінці допомогли, викопали все гарненько, а мій знайомий, що ремонтом мотоблоків займається, каже що не все там страшно, проте кілька днів потрібно почекати деталь, тож за матінку я можу бути спокійний. Залишилося помиритися з Діаною і заробити достатньо грошей для вечері, щоб моя дівчинка ні в чому собі не відмовляла.

Господи, як же сильно я за нею скучив!

— Ну в нас також немає грошей, але тут така справа, що у Івановича онук народився. То святе, розумієш? Треба відсвяткувати.

— Що потрібно?

— Міксер твій, яким ти розчин замішуєш. Він ж тобі вже не потрібен на сьогодні? А завтра повернемо! Ходімо з нами, тільки бігом!

Я не до кінця розумію, що саме відбувається, але сваритися з мужиками не сильно хочеться. До того ж вони дійсно старші, а старших потрібно слухати. Так батьки вчили, а мій гонор вже неодноразово мене підводить під монастир.

— Нічого, студенте, ми тебе зараз навчимо, як мутки робляться!

Я був готовий до будь-чого, крім того що ми втрьох прямуємо до ломбарду, де мої шановні колеги закладають інструмент на кілька тисяч гривень до завтра. Єдине, що потрібен документ для посвідчення відповідальної особи, а паспорт з собою є тільки в мене. Хлопці кажуть, що вони так вже робили, хвилюватися нема чого.

Виконроб нам всім заплатить в кінці дня, а потім ми просто заберемо інструмент назад. Такий собі лайфхак, як отримати гроші швидко і без зайвого клопоту. Історія мені не подобається, але сперечатись не готовий. До того ж, назад дороги немає.

Повертаємось на об’єкт, де я заспокоююсь за своєю частиною роботи, а мужики накривають поляну і святкують. З алкоголем я не дружу, мені не подобається його смак і сама ідея також, але я випиваю один келих з усіма в надії на те, що цього буде достатньо і хлопці повернуться до роботи.

Все трапляється майже так, як я собі уявляв. Майже.

Тому що, на відміну від мене, ці телепні працюють на даху, кріплять гідробар’єр до дерев’яних балок. Наче в сповільненому фільмуванні спостерігаю за тим, як один з них перечіпається на рівномі місці і ледве не падає на бетон з висоти.

Техніка безпеки — рівень Бог!

— Не сци, студенте! Тільки перед начальством нас не пали, добре?

— Угу.

На щастя, до кінця робочого дня всі залишаються цілими. Але біда приходить звідти, звідки не чекали, коли мій роботодавець приїжджає ввечері і:

— Так, малий, мені на іншому об'єкті потрібен твій міксер. Ти ж вже закінчив з замісом? Завтра можеш переходити до роботи з цоколем, хлопці покажуть, що і до чого, добре?

— Еее, а його немає. Він в ломбарді, — кажу це, не замислюючись, а потім дивлюся на мужиків і розумію, що це помилка.

— Якого біса? Ви що знову пили на роботі??? Якщо так, то вас всіх звільнено! Скільки разів казати, щоб Ви совість мали, ну? — він лютує так, що мені навіть лячно стає, — Ану бігом сюди, ану дихніть!

Тут і до бабки ходити не треба, щоб зрозуміти, що трояндами від нас всіх не пахне. І той факт, що я обмежився одним келихом ситуацію не рятує. Пекельний монолог виконроба однозначно повнює мій словниковий запас, але далі трапляється те, чого я точно не чекав:

— Це все малого ідея, чесно! Паспорт його в ломбарді, можеш перевірити сам! Сказав, що так треба, за знайомство там…