Глава 3. Іван

Це так дивно. Фізично я неушкоджений, але біль нестерпний. Гострі голки з сумнівів, страхів, упереджень і абсолютного нерозуміння ситуації шматують мою душу без кінця. не залишаючи живого місця.

— Агов, Гриценко! Ти з нами, чи як?

Сусідів по кімнаті майже не чую, тільки скажене гепання власного серця. В мені жевріє надія на те, що я просто щось неправильно розумію. Батько завжди казав, що рубати з плеча не можна, але подумки я тільки й роблю зараз, що гепаю пику того усміхненого хлопа, що веде мою Діану до якоїсь кафешки неподалік.

— Ні, хлопці, я ще трохи прогуляюсь. Йдіть без мене.

Дію, як вчив батя: намагаюсь не поспішати з висновками. Саме тому, наче переслідувач з поганого кіно я сиджу на лавці, чатую, коли Діана з цим довбнем вийде з закладу. З одного боку, мене просто нетерплячка б’є прояснити ситуацію. З іншого ж, я дуже сильно боюсь, що вони вдвох підуть до неї додому, а там…

Матінка завжди вчить ставитись до дівчат з повагою, допомагати їм і не надокучати, а ще каже, що всі дівки хочуть заміж за таких видних хлопців, як я. Можливо раніше я і був завидним нареченим, коли батько фермерським господарством керував, але зараз ми ледве клигаємо з грошима. Останні роки були не щедрими на врожаї, наче земля сама за господарем сумує. Нам довелося продати майже всю техніку, аби з боргами розібратися.

Але ж не грошима єдиними, правда? Матиму стипендію, трохи розгребуся і роботу знайду.

З усіма цими переживаннями та драмою, яка розгортається в моїй голові, мало не пропускаю мить, коли Діана і її (та хрін його зна, хто він взагалі такий і звідки взявся!) дружбан таки прямують до її дому. Капець!

Чим ближче вони підходять до під’їзду, тим сильніше мене накриває паніка. І безпорадність.

Однак в останній момент цей хлоп, на його щастя, цілує Діану на прощання та йде собі, а вона заходить до під’їзду сама. Ледве встигаю забігти за нею, перш ніж двері не закриваються на кодовий замок.

— Тьфу ти, налякав!

— Діано, я дзвонив тобі — ти не відповідала. Чому?

— З другом гуляла. І взагалі. Що це за питання такі? Ти нічого не плутаєш, Ванюш? Ти мені хто?

— Хто я? Я думав, я твій хлопець! — для потрібного ефекту я ще й тупаю ногою, але дзвінкий сміх Діани мене однозначно не тішить.

— Класний ти хлопець, Іване. Веселий. Тільки не кажи, що ти залишився ображеним після тієї ночі? Було і було. Гарна ідея збрехати про те, що це все в тебе було вперше. Я майже розтанула, але “вау” не відбулося, тож вже як є.

Що, що, що??? Ауч...

— Я не брехав тобі. Це все було в мене вперше, але я впевнений, що можу краще. Навчи мене! Я вмію аналізувати помилки і дуже-дуже хочу, аби ти залишилась задоволеною.

Схоже на те, що моя палка промова має на Діану потрібний вплив. Хитро мружиться, коли я притягую її до себе в обійми і цілую, а мені повітря бракує. Страшно, що вижене, знехтує... Одного дотику до її ніжних губ, шовку волосся та аромату все тієї ж квітучої вишні достатньо, аби я пропав. Де й поділася вся злість та розпач, образа на її слова. Мабуть, я можу стерпіти будь-які закидони з боку цієї дівчини, якщо вона знову отак мене обійматиме, цілуватиме і навчатиме…

Я виконую всі задачі дуже чітко, ще раз і ще раз. Лише коли щічки Діани вкриває рум’янець, а очі ніби п’яні від палких втіх, починаю розуміти, що дійсно можу краще. Фух!

— Можливо, й буде з тебе щось путнє, Іване. Треба ще дещо спробувати…

— То ти згодна бути моєю дівчиною тепер? Скажи, що я твій хлопець, Ді, благаю!

— Добре-добре, нехай буде так. Якщо обіцяєш і надалі бути таким старанним учнем!

Рай, не інакше. Обплутаний її волоссям та розпещений чуттєвими дотиками дівочих долонь я почуваюся саме так. Як у раю. Невгамовна коханка безжально мудрує над новими задачами для мене, а я з останніх сил працюю над її задоволенням. Не знаю, як довго це триває, але зрештою ми обоє просто провалюємось в сон. Обіцяю солодкій дівчинці продовжити дослідження, коли відновимо сили, але такого пробудження, як це, я точно не очікував.

Розплющую очі і бачу перед собою розлюченого бородатого мужика, чий погляд на мене точно не говорить ні про що хороше.  Капець, та він вдвічі більший за мене!

— Ти ще хто такий і що тут робиш??? — гримить так, що навіть трохи лячно стає.

— Я її хлопець, ясно тобі? Це ти якого біса робиш в квартирі моєї дівчини?

— Тому що це моя квартира, трясця твоїй матері! А Діана моя дружина!

Якого… Може я досі сплю?