Глава 2. Іван

Якщо є на світі рай, то він тут. В обіймах Діани.

Ми виправили нуль на одиницю, як мінімум сім разів, перш ніж дівчина сказала, що мені є над чим працювати, але я однозначно покращую результати з кожним новим заходом.

Господи, чому ж я так довго відтягував цей момент?

Почуваюся всемогутнім, коли вона називає моє ім’я з придихом, солодко цілує і тане в моїх обіймах. Гарно, навіть занадто. Це таке неймовірне хвмлювання, коли влдночас почуваюсь щасливим, вільним, розгубленим і потрібним. Я не знаю, як зупинитись, як припинити торкатись її, цілувати, тонути в обіймах і без кінця відчувати, наче серце от-от розірветься від ніжності.

— Мені здається, я в тебе закохався, — посміхається і відштовхує від себе.

— Ну годі вже, Іване. Тобі час, так і стертися можна, чуєш? Ти вже більше доби в мене, тебе в гуртожитку шукатимуть. Хоч покажися, зареєструйся, все інше потім встигнеться.

— Коли я побачу тебе наступного разу, Ді?

— Давай сюди свій телефон, номер свій дам.

— На, підпишу тебе “Дівчиною з моїх мрій”. Поцілуй ще раз!

— Невгамовний. Йди кажу, ще побачимось!

В дзеркалі перед виходом намагаюсь зрозуміти чи не виросли в мене крила, бо відчувається саме так. Аромат квітів, якими пахне Діана тепер навічно закарбований в моїй голові. Нагадує мені улюблену шпанку, з якою мама щороку ліпить мої улюблені вареники з вишнями. 

Цікаво, чи любить Діана цю страву? За нагоди потрібно буде обов’язково її про це запитати!

Мене розпирає від щастя, легкості і абсолютної нереальності того, що відбувається зі мною. Якщо все це сон і я просто заснув, поки пас череду за селом, то не хочу прокидатись! 

В гуртожитку гамірно. Заселяюсь без пригод, на пари лише через кілька днів, тому буде час трохи звикнути, познайомитись з сусідами та розібратися, що до чого. Діана не виходить з моїх думок, тому знову і знову набираю номер дівчини з моїх мрій, але вона чомусь не відповідає. Мабуть, солодко спить після наших любощів.

Пам’ятаю ніжність її шкіри на дотик, аромат дівочого тіла і тепло. В грудях знову розливається море ніжності. Ще раз набираю номер Діани, але вона не відповідає.

Знайомство з моїми сусідами веселе. Пацани нормальні: всі з різних куточків країни, всі знають переваги життя в селі, тож, думаю, ми будемо на одній хвилі.

Думки про дівчину з моїх мрій не відпускають, а потім довго слухаю нотації від матері, яка весь цей час чекала від мене дзвінка. Вночі ж мені знову сниться Діана. Її сміх, солодкі уста, ніжність і поцілунки, в яких хочеться забутись.

Зранку ми з хлопцями йдемо на розвідку, потрібно трохи вивчити студмістечко. 

Так-так, це тобі не коровам в полі хвости крутити! Тут життя б’є потужними потоками, тільки встигай за ними. Ще вчора я був зовсім іншою людиною, а сьогодні відчуваю, що це тепер моє місто, моє місце. Люди в столиці, ніби мурахи в мурашнику, і мені до біса подобається цей шалений темп, стрімка течія, яка нарешті наповнює мої груди киснем, поки очі відкриваються ширше.

Ніколи раніше не почувався таким живим, як зараз.

Ейфорія охоплює тіло п’янким усвідомленням того, що все найцікавіше в моєму житті лише починається, а потім я бачу усміхнену дівчину, що радісно застрибує в обійми хлопця. Від неї все тріпоче і розпирає груди хвилюванням, але... Вона дуже близько, через дорогу від мене, хоча й не може бачити того, як я ціпенію від болючого удару в серце. 

Може не вона, може не моя Діана? Може це її брат?

Ні, братів так не цілують. От тобі й дівчина з моїх мрій…