Грозова ніч

***

Місяць тому до грозової ночі...

– Лілі ти сама знаєш ризики, а як хтось дізнається...

– Якби я боялася ризиків, то не приховувала під одягом живота...

– Я ж турбуюся про тебе, люба, і не хочу, аби ти потім постраждала через моє темне минуле.

– Я казала що виношу твою дитину і буду я матір'ю для обох дітей, і мені байдуже ким ти був у минулому, важливо те ким є зараз.

– Просто після смерті Того-кого-не-можна-називати, смертежери позбудуться усіх тих хто зрадив його.

– Вони не нашкодять тобі – Лілі цілує в щоку свого чоловіка.

– Я боюся що вони нашкодять тобі...

– Я тебе кохаю і мені байдуже що буде, бо від життя не втечеш...

– Але я не хочу аби твої діти росли без матері...

– Все буде добре...

– Будемо надіятись на це...

***

...Грозова ніч...

...Пологове відділення...

...Північ...

– Вітаю у вас народилася здорова дівчинка – каже медсестра

– Це добре – каже Лілі.

– Хочете глянути на ваше маленьке щастя?

– Так, хочу побачити на кого більше схожа також, хоча вона буде гарненькою...

– Ну звичайно, зараз принесу вашу дитину.

Лілі лишилася сама в лікарнянійй палаті. Вона мала приховувати від усієї своєї сім'ї другу дитину від ішого, бо родина вмовила її одружитися на тому кого не кохала. Байдуже що її чоловік захищав її в Хоґворці, деколи допомагав, але це підвищувало його самовпевненість але його почуття до неї власницькі настільки, що лише з родиною може бачитися тільки на Різдво. Тож коли Лілі лишалася одна, то втікала від чоловіка до коханого, на годину-пів, але вже почувалася ліпше просто будучи з ним...

За кілька хвилин роздумів у палату принесли рожевий конверт з маленькою дівчинкою. 

– Ось ваша донечка – каже медсестра даючи немовля матері.

– Яка гарненька – Лілі обережно бере дитину на руки.

В немовля було маленьке чорне волосся як пушок кучерявеньке. Коли дівчинка розплющила свої оченята, то вони були як у її батька глибокі і прекрасні кольору темної зоряної ночі очі... А на шиї збоку була родима пляма у вигляді лози із шипами.

– Вона у вас по-особливому виглядає ніж інші новонароджені діти, а особливо я вперше бачу подібну родимку в когось...

– Так вона незвичайна і гарненька водночас – Лілі любляче погладила дитину по голові.

– А де ваш чоловік? – несподівано запитала медсестра.

– В нього така що відпустити ніяк не можуть...

– Шкода...

Раптом задзвонив телефон у Лілі. На екрані Нокії писало ,,Джеймс". Лілі насторожилася. ,,Невже він раніше повернувся? Його не мало бути усю ніч"

Лілі взяла трубку:

– Алло – сказала вона спокійно.

– Смертежери наближаються до нашого дому, їх поки що затримують Лонґботоми – каже нервово Джеймс.

Всередині у Лілі все похололо, але вона не втратила тверезе мислення через страх. Жінка сказала медсестрі:

– Чи може моя дитина поки що тут побути, бо в мене мама померла і я маю вже їхати.

– То чому дитину не візьмете з собою? – здивовано спитала медсестра.

– Бо мої батьки ненавидять мого чоловіка і не хочуть бачити нашу з ним дитину.

– Зрозуміло, а як назвете свою дівчинку хоча б?

– Клара...

– Її батько приїде забрати дівчинку?

– Так, за 10–15 хвилин має приїхати.

– Тоді можете лишити маленьку і не перехвилюйтеся на похороні, бо втратите молоко.

– Добре – Лілі кивнула і пішла, але після того вже не повернулася.

***

Минуло 15 хвилин. 

Зайшов високий чоловік у чорному одязі. Його волосся було гладке і кольору чорного пера. Його очі були чорні, холодні та моторошні, що кілька медсестер недовірливо на нього поглядали. Чоловік підійшов до реєстратури:

– Добрий вечір, пане, ви до кого – каже жіночка спокійно хоча від його вигляду віяло тривогою.

– Добрий вечір, міс – каже чоловік.– Я прийшов глянути на свою новонароджену доньку.

– О котрій народжено її? – питає жіночка щось роблячи на моніторі комп'ютера.

– Рівно опівночі.

– Тоді можна взяти експертизу ДНК аби перевірити аби не було помилки.

– Добре.