Клаптики вкраденого щастя.

Це сталося в минулому столітті.

***

Неспішною ходою, раз у раз поправляючи ранець на плечах, Тетянка пленталася до школи. Дорога від будинку пролягала майже через усе селище. Засніжені гілки дерев під вагою білого вантажу опускалися до голів перехожих, створюючи над алеєю чудернацьку арку. «Цікаво, адже сніжинки зовсім невагомі, як же виходить, що сніг важкий?» — розмірковувала дитина. Восьмирічна дівчинка любила вийти раніше, щоб насолодитися ранковим пейзажем. Морозне повітря щипало щічки та проганяло залишки сну. Перехожі поспішали на роботу, обганяючи один одного. Тетянка зліпила сніжок, кинула попереду себе на землю та почала штовхати ногою, немов м'ячик. Це увійшло в неї у звичку – так дорога здавалася коротшою. Незабаром дівчинка зупинилася, зняла рукавички й подихала на змерзлі долоні. Коли ж підняла голову, то побачила модно вдягнену жінку, що йшла назустріч.

«Ну ось, знову вона!» — захоплено подумала Тетянка, розглядаючи елегантну незнайомку. Та була живою копією Барбари Брильської з популярного на той час кінофільму «Іронія долі»: таке саме світле волосся, завите в баранчики на плечах, замшеві штани-кльош та ще й із бахромою, модна приталена дублянка й чобітки на високих підборах, що загрузали в утоптаному снігу на тротуарі, утруднюючи рух. Красуня настільки відрізнялася від місцевих жителів у пухових хустках та шубах, що здавалася серед них інопланетянкою. Щоранку Тетянка зустрічала її дорогою до школи й щоразу милувалася, немов картинкою в журналі мод. «Цікаво, хто вона така й куди поспішає?»

Красива жінка лише посміхнулася дівчинці, проходячи повз.

Дофутболивши сніжок до самого порога школи, Тетянка побачила подружку-однокласницю:

— Танько, привіт!

— Привітик, Оленко! — весело привіталася та.

— Підеш сьогодні на ковзанку після школи?

— Ага! Тільки спочатку почитаю вдома та в магазин по хліб збігаю, — цей обов'язок лежав на дівчинці, поки батьки були на роботі.

— Добре, домовилися! Заходь за мною о четвертій. І ковзани не забудь!

Розмовляючи, подружки пройшли до роздягальні, де юрмилися хлопчаки, улаштовуючи ранкову бійку. Нарешті пролунав шкільний дзвоник, запрошуючи учнів на урок.

Після занять Олена взяла з Тетянки слово, що та зайде за нею рівно о четвертій. Подружка кивнула й побігла додому, намагаючись устигнути закінчити всі свої справи до обумовленого часу.

Наступного тижня в школі мала відбутися перевірка техніки читання. Тетянка була зразковою ученицею, тому щодня читала книжку, готуючись показати високий результат. Для цієї мети тато приніс із бібліотеки книжку під назвою «Пригоди Тома Соєра»:

— На ось читай, донечко! З цими історіями ти навчишся читати дуже швидко.

Книга виявилася надзвичайно цікавою, але неймовірно важкою для прочитання першокласницею. Та оскільки дівчинка давно вміла читати, це випробування було їй під силу.

Швидко пробігши очима заплановані дві сторінки, вона спробувала переказати зміст уголос, але збилася. Мабуть, поспіх у такому випадку тільки заважає та плутає думки. Дівчинка ще раз уважно прочитала текст, водячи вказівним пальцем по рядках та чітко вимовляючи слова. Потім легко переказала зміст і залишилась задоволена собою. А як же інакше? Адже вона доклала чимало зусиль!

Тетянка схопила торбу й помчала по хліб. У магазині, як на зло, виявилося багато покупців. Вона нетерпляче підстрибувала, чекаючи своєї черги. Часу залишалося обмаль, адже треба було ще зашнурувати ковзани. Нарешті, купивши буханець запашного білого хліба, дівчинка не втрималася та впилася в хрусткий куточок зубами. От буде сваритися мама, що вона знову обкусала весь хліб, немов миша!

Послизаючись на заледенілих пагорбках, Тетянка поспішала додому. Буханець телепався в затверділій на морозі дерматиновій торбі. Дорогою дівчинка раз у раз зупиняла перехожих та запитувала, котра година. Діставшись додому, вона насамперед виклала покупку в хлібницю, розгорнувши буханець так, щоб не було видно погризених країв, – так мама не відразу помітить. Розігріти залишений у пательні обід не залишалося часу, тож дівчинка схопила його холодним, проковтнувши на ходу котлету, а решту поколупала виделкою для годиться, щоб мама не сварила. Обіднє питання стояло в їхній родині дуже гостро. Мама була найдобрішою жінкою, але до здоров'я дитини ставилася відповідально. Чого їй тільки коштувало навчити доньку запалювати газ на плиті!

— Насамперед поїж гаряченького, а вже потім біжи гуляти! — наставляла матір.

Дожовуючи холодну котлету, яку дівча майже цілком запхало до рота, Тетянка натягнула теплі рейтузи та вовняні шкарпетки, потім сунула ноги в ковзани. Попереду була нелегка справа — туго зашнурувати їх. Довгий ряд блискучих металевих гачків доходив майже до середини гомілки. Білі фігурні ковзани Тетянці подарувала бабуся на день народження, здійснивши давню мрію онуки. Але ось затягування шнуровиць, щоб зафіксувати ногу, потребувало чималих зусиль. Упоравшись і з цим, дівчинка подивилася на годинник та зойкнула: часу залишалося обмаль, бо ж вона обіцяла бути рівно о четвертій. Не те, щоб від цього залежало щось важливе, але Тетянка звикла тримати слово. Якщо з'явиться вчасно, значить, переможе.

Вона запхала рукавиці в кишені шубки та схопила шапку, зв'язану люблячими руками мами, натягуючи її вже на ходу. Дівчинка спускалася бетонними сходами з четвертого поверху, вибиваючи іскри з-під металевих лез. Пересуватися на ковзанах вулицею виявилося дуже непросто, зубці ковзанів встромлялися в асфальт крізь утоптаний сніг, створюючи неприємний шкрябальний звук. Після такої подорожі татові доведеться знову їх наточувати…

«А ось і Оленчині двері!» Нарешті, розчервоніла та спітніла від поспіху, з волоссям, що вибилося з-під шапки, хитаючись на ковзанах, Тетянка піднесла руку до дверного дзвінка та з переможним виглядом натиснула на кнопку. Вона встигла вчасно!

Двері відчинилися й на порозі з'явилася та вродлива «Барбара Брильська», яку Тетянка щодня зустрічала вранці.