Перешкода

Він поспішав кудись, він вічно поспішає,
Робота, справи, інколи вино.
Забув як б'ється серце що кохає,
Забув коли в останнє був в кіно.
Вона увірвався в життя його вихором,
Усе дивувався що зовнім дівча.
І серце ще билося рівно і тихо,
Хоча вона мала вже від нього ключа.
Як вперше побачив то подих спинився, 
Яка ж то краса і світло душі.
І він би сьогодні на ній одружився, 
Але записав себе їй в татусі. 
Вона ж дивувалась його поведінці, 
І погляд його постійно ловила. 
І тихо стояла від друзів в сторінці, 
Любила нестримно, безмежно любила. 
Проходили дні, і тижні минали, 
І сваталось купа до неї мущин. 
Обоє нещасно і вперто кохали,
І він залишався так саме один.

Подрузі часто плаче вона у плече, 
Часто виє, до хрипу кричить. 
" І душа ніби в пеклі пече, 
І так серце безжально болить. 
Часто погляд його я ловлю, 
Повний смутку, жалю і печалі,
Я ж так сильно його люблю, 
Що вже від любові згораю"

Його друг шле до біса, нестримно кричить, 
"Дурник ти, якщо любиш, то треба сказати", 
Він ж уперто сидить і мовчить, 
Краще мовчати ніж дурість сказати. 
"Так у чому ж причина скажи, 
Вона ж добра і мила дівчина, 
Хоч слово скажи, не темни, 
Чи за нею є може провина? "
Його погляд у мить прояснився, 
Він цигарку із пачки дістав, 
"Знаєш, як я мовчати стомився, 
Я ж нікого ще так не кохав"
Замовчав, і поглянув у низ, 
Друг не витмав збунтувався, 
"Розумію це долі каприз, 
Але ж вона любить і ти закохався. 
Я благаю не мучся сам, 
І її біля себе не муч, не варто. 
Розкажи, що турбує, а там 
Ми усе розкладемо по картах. "
"Вона любить мене? - запитав,
"Я люблю її серцем усім, 
Розумієш одна біда, 
Їй лише 18, а мені 27"

Вона перша здалась, написала
"Я в дванадцятій буду чекати у парку". 
В нього душа у п'ятки упала, 
І тягнув одну за одною цигарку. 
Все ж прийшов, їй здалеку побачив, 
Ось на лавці, у сукні зеленій сидить.
Він напевно ніколи собі не пробачив, 
Щоб не подивитись на неї хоч мить. 
Підійшов, налаштований на розмову, 
Навіть квіти завбачливо не купував, 
І перший почав вести з нею мову, 
"Привіт, я не довго, бо купа ще справ" 
Він вмостився на лавку, вона ж спохмурніла, 
Якось все уявляла собі не так. 
"Я розкласти крапки над і хотіла" 
Він на місці від слів її вкляк. 
"Я люблю тебе, думай що хочеш, 
Вже давно і нестримно, 
Дивно, те що ти не регочеш, 
Але мені без тебе літом зимно" 
І вмить замовкла, зіщулилась, заплакала, 
А він застиг, повурухнутися не міг. 
Він все б зробив аби вона не плакала, 
Він прихилив би світ їй весь до ніг. 
"Я знаю, не модель і не красива, 
Якщо ж не любиш, то скажи не бійся. 
Я буду  більше ніж зараз щаслива, 
Ти просто ні скажи і заспокійся" 
Він кашлянув і сльози з очей витер
"Усе не просто, і життя тяжке, 
Ось куртку на накинь, бо вітер, 
Кохання діло завжди не легке. 
Ти хочеш відповідь, ну добре я скажу, 
Але чи стане нам від цього краще, 
Тебе люблю, безмежно так люблю, 
Але кохання це неправильне, пропаще". 
"Але чому? Яка в цьому причина, 
Якщо обоє ми кохаємо, взаємно. 
Скажи, чи може це моя якась провина, 
Чи десь вела себе не правильно не чемно?"
Підвівся він, до неї став спиною, 
Дивитися в кохані очі він не міг, 
"Ні, ти чудова, є всьому виною
Лише коротке слово вік"
Вона збагнула все і навіть посміхнулась, 
"Дурненький мій, та це ж хіба проблема? "
Її рука його щоки торкнулась, 
"Який я радий що ти є у мене"

Пройшли роки, і постає картина
Той самий парк і лавочка та сама. 
І хлопчика за руку веде уміхнений мущина, 
А поряд  з ними іде  їхня мама.