Глава 2: Світ систем

Так/Ні

Від такого можна відказатися? Навіщо!? Я вибрав варіант «так» і очікую наступного тексту, але відбулося щось дивне..я засинаю?...

«господарю, це – світ створений клановою системою, якщо ви захочете з нього вийти – просто скажіть «вихід» і подумайте про покидання цього світу. Час в цьому світі йде в чотири рази повільніше ніж в реальному, до того ж, якщо ви вийдете з цього світу – то тут час зупиняється. Будь ласка, виберіть свою статистику»

 є… навіщо було мене усипляти!? Я ж тепер буду сонний, як мені приймати важливі рішення!

Я опинився в повністю чорному світі, не було видно нічого окрім тексту в повітрі.

-...почнімо?

Сила: + - [7]

Інтелект: + - [15]

Удача: + - [11]

Вільні очки: 30

(у середнєстатистичного чоловіка всі характеристики рівні 10 очкам)

Тільки ТРИ стата!? Отакої, так мало! Але я настільки слабкий.. але нічого, інтелект важливіший! Так-с, треба подумати. Силу зрозуміло як прокачувати – фізичними справами. Інтелект також – розумовими. А от удачу.. я не знаю, тому напевне треба прокачати її, адже інші я зможу прокачати хоч якимись способами. Ось чому я ризикую і…вкидаю всі очки в удачу!

Сила: + - [7]

Інтелект: + - [15]

Удача: + - [41]

Вільні очки: 0

Бажаєте продовжити?

-Так

«чи бажаєте ви змінити расу? (тільки в світі системи)»

Расу? Давайте подивимося, може є щось краще людей

Бонуси до статистики:

Люди: сила 0% інтелект 0%

Орки: сила +40% інтелект -45%

Ельфи: сила -45% інтелект +40%

Гноми: сила +20% інтелект -30%

Велитні : сила +80% інтелект -95%

Трохи задивившись на величезні бонуси, я одразу ж дивився на сильні мінуси, тому мені не сподобалась ні одна раса, я залишився людиною, адже вони найбільш стабільні і можуть розвиватися в усі сторони

«при готовності нажміть на текст і ви відправитесь в світ системи»

Зібравшись з думками, я нажав на текст і…знову заснув! Навіщо так робити(

Відкривши очі (хоча я їх і не закривав, дивне відчуття), я опинився в невеличкому деревяному будинку, який покритий сіном, що нагадує мені про сільські будиночки в середньовіччі. Ліжко, на якому я відкрив очі опинилося дуже твердим, тому мені було важко встати. Сам будинок висото. Близько двох метрів і мав близько пяти кубічних метрів, цього було достатньо для розміщення одного ліжка, стола, крісла і сундука. Дивлячись на сонячне проміння, яке пробивалось через солому, я окинув оком кімнту і нічого не знайшовши цікавого, вирішив відчинити сундук. Там мене очікувало декілька речей, а саме: чоботи і меч. Взувши чоботи і тримаючи меч в одній руці, я побачив перед собою новий текст

Основний квест: стати главою клана села

Цей текст я помітив не одразу ж, адже він був розміщений в кутку мого зору, щоб в разі потреби, не відволікати мене

-отже, я в селищі?

На мене різко наринули спогади, які мені не належали. Про хлопчика з моєю зовнішністю, але з гіршим інтелектом, що не дивно, якщо він живе у селі в такій епосі. У світі, де жив хлопчик, не було нічого сучасного, ніби він жив у середньовіччі, але тут було щось таке, чого немає навіть у сучасній епосі – культиватори! Тут були культиватори, що дозволило мені зітхнути з полегшенням, адже якби мені довелося використовувати лише свій інтелект для здобуття місця глави клану, я вважаю, що це було б набагато складніше.

Так от, хлопчик жив у селі, він був сином старійшини села. Декілька років тому на територіях біля села з'явилися розбійники. Вони приходили щомісяця, щоб забрати гроші та молодих дівчат за «захист села» зараз, люди в селі втомилися це терпіти, тому вирішили створити клан і дати відсіч, адже в цьому світі існує система, яку можуть бачити усі, вона дає бафф кожному члену клану під час створення/вступу у нього. Тиждень тому, за день до приходу розбійників хлопчик з іншими людьми, що живуть у селі, створили маленький клан, який давав усім хоч і незначний, але все ж таки бонус на силу, що дозволило селу, що складається з десяти-двадцяти людей розгромити загін розбійників, але тепер, коли вони втекли до головного табору, село виявилося дуже розрізненим у думках: половина хотіла втекти, щоб не померти в бою чи від їхніх тортур, а інші хотіли створити стратегію та вигнати розбійників, щоб ті більше ніколи не поверталися. Прихильників другої групи було більше, до того ж майже всі вони були чоловіками. А оскільки жінок ніхто не слухав (це ж середньовіччя, все  вирішує сила), то всі вирішили влаштувати засаду, адже найкращий захист – напад.

Шлях до табору розбійників займав чотири дні пішки, а оскільки розбійники, які змогли втекти, були поранені, то прийти в табір вони мають приблизно через п'ять-шість днів. Якщо лідер табору вирішить вирішити питання швидко, а він так і вирішить, то має прибути близько п'ятнадцяти людей на конях, шлях сюди для них займе два дні, а отже, десь зараз вони й мали б прибути. Тому, якщо я опинюся (а я і опинився) на місці цього хлопця, я  б поспішив до місця зустрічі

Зрозумівши, що я потрапив на місце цього хлопчика, я поспішив. Місце зустрічі – приблизно за милю від села дорогою до табору розбійників. Старійшина, тобто батько хлопчика... мій батько вирішив влаштувати їм пастку, натягнувши мотузку, коли вони їхатимуть і переколоти їх списами з дерева. Обувшись і екіпірувавши меч я йшов дорогою, якщо бути точним, місце збору – біля великого каменю, де колись поховали попереднього старійшину села

-Ей, Керо, іди сюди

Мене покликав батько, він був кримезним чоловіком з суворим поглядом, трохи нагадував мого справжнього батька, але різниця все ж таки була значна (наприклад сила цього чоловіка та те, що він був старійшиною селища), село засіло по дві сторони дороги, з одного боку дороги прив'язали мотузку до каменю, щоб не витрачати сили, з цього боку засіли жінки, всі вони тримали списи, з іншого боку на землі сиділи чоловіки, які мали натягнути мотузку.