Розділ 24

POV Ілайя

Я взяла сьогодні вихідний,  щоб побути більше вдома і відпочити від щоденної рутини.  Так як всі ще були на роботі,  а Міласлав у школі я вирішила трішки побити байдики, тому я увесь день тим і займаюся,  що нічим.  Я прокинулася в полудень,  пішла у ванну і пробула там дві години,  приготувала собі поїсти і ось лежу у себе на ліжку і читаю книгу.

Коли до мене постукали, я здригнулася,  бо забула за весь день, що таке навіть можливо.  Але виявилося, що це був Міласлав.

- А що в нас сьогодні на вечерю? – до мене підійшов хлопець.

- Я не знаю. – сказала я, перегортаючи сторінку книжки.

- Як це « я не знаю»? – він ліг біля мене в ліжку.

- Просто я не знаю. – хлопець мене злив через те що не давав мені дочитати книжку.  Хоча,  більше через те, що порушив мій спокій.

- А що це таке?

Він тягнувся через мене до тумбочки,  де лежать запрошення,  які мені дав Єгор.

- Ей! То особисте. – я забрала в нього запрошення і відштовхнула його назад на ліжко.

- Що таємне повідомлення? Та я просто  подивлюся.

- Лас! Годі! – та він уже успів його вирвати з рук і, стоячи на ліжку, демонстративно почав читати. – Запрошення на закриту ювелірну виставку. Хто запросив?

- Лас, яка тобі різниця? – обурилася я і надула «губки».

- Значить це Єгор запросив? – це питання мене ще більше роздратувало.

- Лас! Чому ти до нього так ставишся? – я зразу зрозуміла про кого він,  тому постаралася вирвати запрошення,  але він зстрибнув з ліжка.

- Як так?- саркастично відповів він і подивився на мене.

Невже йому так подобається знущатися ще мене? 

- Гнобиш.- звинуватила я його,  але на нього це майже не подіяло.

- Я? Я його не гноблю. Я просто не хочу, щоб ти стала його іграшкою.

- Лас! Годі! Між нами нічого немає.  Насправді він дуже хороша людина. Він мене безліч разів рятував. – ледь не кричала я.

- Просто тримайся від нього подалі, бо потім буде дуже боляче. – він на хвилину задумався, чи мені так здалося, а потім продовжив: - То  чому він тобі дав два запрошення?

- Я все одно не піду. – без надії,  що заберу запрошення,  я повалилася на ліжко і дивилася на стелю.

- Чому? – він ліг на бік і подивився на мене.

- А що я там буду робити? Сев буде ходити і всім посміхатися говорити з кимось, кого я навіть не знаю. А коли хтось спитається в неї про мене? Хто це? Вона скаже подруга. А якщо хтось прийде до них додому і побачить мене не як подругу, а як прибиральницю? Я взагалі дивуюсь, як це ще досі не сталося.

- То вся проблема в тому, що тобі немає з ким піти?- я глибоко видихнула.- То давай я піду з тобою.

- Ти серйозно? – я підвела на нього очі,  а мої брови повільно піднялися вгору.

- Так. Мені завжди було цікаво, що там відбувається. Тим паче в тебе два запрошення. – він знову перехилився через мене і поставив їх на тумбочку.

- Гаразд. Заради тебе піду туди. А тепер згинь з моїх очей і дай дочитати книгу.

- Уже іду. Головне не забудь, що ми сьогодні йдемо на виставку.

- Лас! Зачини двері. – тільки після того як я гримнула на нього, він зачинив двері.

Я вирішила,  що на такому заході маю відповідно виглядати. Щоб ніхто не здогадався про моє походження, я вирішила одягнути синю сукню, ту саму, що брала в Корт, та сині босоніжки, ті самі що одягала на бал.

Ми з Ласом вирішили їхати разом на таксі.

-Ти готова?  - він запитав мене, коли ми вийшли з таксі.

Перед будівлею,  де мала відбутися головна подія року у цьому провінціальному містечку,  було багато охорони,  яка стояла по всьому периметру.  Також було багато ЗМІ,  які стежили за кожним автомобілем, що під'їжджав до червоної доріжки, що простелилася від величезних дубових, прикрашених різноманітними фігурами, дверей аж до самої бруківки.

-Так. – я взяла його під руку і ми увійшли.

Та насправді я шалено нервувала. Адже цього разу мене Северин не запрошувала, тому я не знала як вона відреагує на мою присутність. Так само не знала як відреагує Далія і Клавдій.  Можливо мені не варто було приходити, та ще й приводити Міласлава. Якщо чесно  я за нього переживала ще більше чим за себе. Я хоч кількох, але знаю тут людей і вже почала розбиратися з політикою цієї сім'ї. Дай Всесвіте, щоб до нас ніхто не підійшов і нічого до нас не говорив, і бажано, щоб цей НІХТО навіть не дивився на мене із Ласом.

Ми увійшли у залу, де нас направили до якихось бокових дверей. Ми підійшли. При дверях в нас перевірили запрошення. Високий,  лисий охоронець, подивився на нас згори донизу, і потім впустив у іншу залу.

Кімната була досить темною, хоч вікна були відкриті, та сонце уже заходило. У центрі стояли величезні мармурові сходи. А десь за метр від дверей стояли величезні дві колони. Від дверей до сходів лежала червона доріжка, на краю, якої було безліч невеликих і високих столиків на яких під склом були різноманітні предмети.

Я думала, що тут лише сережки та інші жіночі прикраси, але як виявилося тут були і дерева, і талісмани, і брелки до ключів, і самі ключі, тобто все-все, що можна тільки придумати, усе було всіяно камінцями.

Ми підійшли до першого експонату – це була каблучка. Дуже велика каблучка. Що ж камінь був справді величезний, але оздоблення і сама робота ніяка.

- Ця робота називається «Султані» - до нас підійшов молодий хлопець в чорному костюмі і з бородою. - Я назвав, адже саме такі прикраси повинні носити султани.

Я кивнула і відійшла і прошепотіла Ласу:

- Або по-іншому «Я хотів, щоб мене помітили. Тому прошу візьміть мене до себе,  а то я всі гроші потратив на цю роботу. Не спав ночами – працював.» – Лас засміявся.

На іншому столику був брелок для ключів, і там не було вільного місця взагалі, окрім маленького місця у центрі, де я здогадувалася було дзеркало. Там все було всіяно різноманітними камінчиками.

- Ця робота називається «Дзеркало душі». – до нас підійшов також молодий чоловік, але він був  лисий. - Воно символізує достаток і завжди буде вас оберігати від злого ока. Адже навіть стародавні греки вважали, що дзеркала мають магічну властивість захищати вас від злого ока і приносити удачу.