Розділ 23

POV Ілайя

- Що від тебе хотіла Далія? - я запитала Сев, зайшовши в кімнату, коли перед цим мені прийшлося вийти, бо жінка по її словам «мала серйозну розмову з донею»

- В суботу в нас виставка. - без емоцій промовила дівчина, надалі дивлячись в телефон.

- Виставка? - перепитала, бо перший раз про це чую.

- В місті кожного року відбувається виставка ювелірних виборів, і ми вибираємо макет найкращої моделі і нагороджуємо, або забираємо автора у нашу фірму. - вона закотила очі.

Здається, декому це не подобається.

- І що тобі не цікаво?- вирішила я зразу дізнатися на рахунок цього.

- Ні! Там досить цікаво. - але на її обличчі не було і краплинки радості.

- То чому ти така невесела? - я присіла біля неї.

- Просто мені вже набридли ці вечірки. - вона вимкнула телефон і подивилася мені прямо в очі. - Я б хотіла разом кудись з'їздити, щоб було так, як в Корті.

- Мені не дуже хочеться. - я зразу згадала, що я пережила.

- Ні! Я хочу, щоб ми компанією провели час. Дивилися фільми, каталися на конях.

- Знаєш, я зрозуміла, що трішки не в тій компанії. - я зізналася, бо завжди відчувала себе не в своїй тарілці.

- Ти про що? - вона сіла на ліжку.

- У всіх вас є те чого ви хочете. Ви маєте все. Ходите на вечірки, а я лише прислуга. - взагалі без емоцій промовила, мене це взагалі не розчаровувало. Майже.

- Знаєш, - промовила тихо Сев. - мене це теж розчаровує. Тому що ви з Єгором класна пара, але вам батьки навряд чи дозволять зустрічатися.

Від її слів я засміялася.

- Навіть, якщо не вплутувати Єгора. Невже ти думаєш вони мені дозволять з тобою дружити. - я нічого не могла прочитати в неї на лиці. - Гаразд! Я йду до Єгора.

- Навіщо? - не зрозуміла вона.

- Прибирати! - я посміхнулася.

В неї на лиці появилася хитра усмішка.

- Йди! - грайливо прошепотіла вона і почала показувати непристойні жести.

Я кинула в неї подушку і пішла до дверей, а вона мені кинула її у відповідь, але я встигла за собою закрити двері і подушка полетіла в двері.

Насправді, я не хотіла йти в кімнату до Єгора. Я ніколи там не була і навіть не знала, що де повинно стояти чи лежати. Я не хотіла його бачити - просто мені було соромно після того, що сталося в Корті.

Підійшовши до дверей його кімнати, я зрозуміла, що в мене руки трусяться. Це виглядало смішно, тому я ледь подавила посмішку, щоб хлопець не подумав, що це я від радості його побачити. Я кілька разів глибоко вдихнула і постукала.

- Так! - почула я з дверима.

Але ноги в мене ніби примерзли до підлоги, я не могла заставити себе зайти. Як я йому буду дивитися в очі?

- Так! - повторили я за дверима.

Я стояла ніби усю вічність, але насправді кілька секунд. Зібравшись з духом, відкрила кімнату. І перше, що я зробила - подивилася на кімнату. Вона була досить просторою і світлою. Це була вітальня, яка умовно поділялася ще й на робочу зону. Виконана вона була в чорних і червоних тонах, навіть диван був чорний, подушки на ньому червоні, панорамні вікна закривали чорні штори, а двері на балкон були відкриті, мені на хвильку здалося, що балкон тут більший, чим у Сев, але в Єгора на балконі просто не було всякого непотребу. Загалом в кімнаті було не дуже брудно, але все ж розкидані диски, одяг, незастелене ліжко, гора заплутаних проводів, журнали та інше зайняли мене б на годинку-другу.

- Це ти? - Єгор, який сидів за робочим столом, щось робив, але не з паперами.

- Так! Я можу приступати? - подивилася я на нього.

- Так. - не відводячи очей від столу, сказав він.

Я думала, що він вийде, але він продовжив сидіти. Мені стало трішки ніяково. Одна справа прибирати в присутності Сев, яка постійно приколюється, та інша Єгора, якого я взагалі не хочу бачити, але я зібралася і вирішила просто почати прибирати і звертати увагу на нього.

Взагалі мені це вдалося - я не дивилася на нього і навіть не побачила, як він вийшов. Це сталося тоді коли я домивала підлогу перед диваном і вирішила все ж таки подивитися на нього. Його не було.

Ілайя, не дивись!

Але мені так цікаво чим він займається.

Не дивись! Ти показуєш свою неввічливість.

А можливо я дізнаюся чи він летель?

Це його особисте життя!

Так я стояла хвилину і розмовляла із своїм внутрішнім голосом. І все ж моя цікавість взяла верх і я підійшла до його столу. Там була різноманітна кількість маленьких коробочок і мисочок, що були розміром не більше стопки. Там були різноманітні дорогоцінні каміння - смарагди, алмази, рубіни, сапфіри і навіть бурштин.

Але мою увагу привернуло зовсім не це: на столі стояло намисто. Яке складалося із п'яти великих смарагдів навколо яких були маленькі алмази, а основу складало не золото, а срібло. Воно мені так запало в очі. Намисто було прекрасне. Я доторкнулася до нього, щоб перевірити чи це не сон. І виявилося, що я не сплю. Це все було реальне.

- Правда гарне? - це був Єгор.

Я розвернулася, щоб подивитися на нього - він стояв у дверях. Ну от, мене оштрафовано, але на це байдуже. Головне, що було соромно, тому я вся залялася червоною фарбою.

- Вибач! - я розвернулася і збиралася йти. - Мені не потрібно було.

- Стій! - я зупинилася. - Я того тебе і покликав.

- Тобто? - не розуміла я. - Хіба ти не покликав мене прибрати?

- В принципі це також. - він обійшов мене і попрямував до столу. - Як ти думаєш Сев сподобається?

- А чому ти питаєш мене?

- Тому що вона казала, що у вас схожі смаки. - аргументував він.

- Воно дуже гарне. Сев, можливо, сподобається.

- А чому «можливо»? - перепитав він.

- Тому, що я ніколи не бачила її в прикрасах. І саме це найбільше мене в ній і дивує. В неї повинно бути коштовностей на будь який настрій, а вона в них не ходить.

- Розумієш, - він говорив повільно, щоб до мене дійшло. - Сев вважає, що себе потрібно любити, якою б ти не була. І себе вона дуже любить. Доглядає за собою. Одяг купує тільки той, що подобається чи той що зручний. А прикраси тільки вибирає ті, що зроблені власноруч. З душею. Тому їх в неї дуже мало.