Розділ 22

POV Ілайя

- Ти серйозно? - я показала їй книгу.

Я нарешті вирішила дістатися до бібліотеки Сев. Вона була в жахливому стані, це було видно неозброєним оком, але коли я вирішила прибратися, то виявилося, що це лише верхівка айсберга. В руках я тримала «Казки народів світу» та ще й з малюнками.

- Розумієш, - вона повільно промовила, мабуть, ще не придумала виправдання. - я давно не прибиралася там. Я книги читаю онлайн.

- Та невже? - я кинула книгу на купу повністю не потрібної літератури. - І яка остання книга, яку ти читала?

На секунду піднявши очі, вона закусила губу, роздумуючи.

- Я зазвичай по книгам дивлюся серіали і фільми. - внаслідок проговорила дівчина.

- Та невже? - я до неї обернулася. - І який останній фільм ти дивилася по книзі?

Тут вона вже довго не думала:

- П'ятдесят відтінків сірого.

Я кинула на неї недовірливий погляд.

- А нічого оригінальнішого не придумала? - спитала я, коли почала збирати книги в пакет.

Сев вирішила сховати їх на горищі.  Я була здивована, адже це не таке горище, як в інших: безлад, павутиння, миші. Там було досить чисто, хоча коробок було справді багато.

- Привіт! - це був Єгор.

Після того, що сталося ми так і не говорили, в принципі, я майже його не бачила. Тому я почала перевіряти чи витримають пакети.

- Привіт! - сказала ми з Сев, але я прошепотіла.

- Ти щось хотів? - грубо спиталася Сев, але навіть не відвела очі від телефона.

- Так! Але не в тебе, а в Ади. - в мене брови поповзли догори, ми з Сев перезирнулися.

- Ти впевнений? - перепитала я, все ще не розуміючи що до чого.

- Так. - він кинув на Сев погляд, який я не змогла прочитати, але Сев добре його зрозуміла.

- Ще ніколи не було, що б мене з моєї ж кімнати виганяли. - пробурмотіла вона собі під ніс і вийшла з кімнати.

- То що ти хотів? - я не могла дивитися йому в очі, тому досі лазила між пакетами.

- Я... розумію, що ти помічниця Сев... але. - я глянула на нього, але не в очі - цей тон мені не подобався. - я не знаю як це сказати..

- Кажи прямо, - але цього "прямо" мені не хотілось чути.

- Добре. Ти знайдеш час, щоб прийти до мене завтра?

Що-о-о? Я дивилася прямо в очі. Руки в мене почали тремтіти. Навіщо я йому? Це жарт? Що я буду робити в нього в кімнаті? Хоча в мене є один варіант, але цей надто неможливий, надто божевільний і надто фантастичний.

- Навіщо? - ледь видавила я з себе.

- В Рити зараз повно роботи, і я вирішив трішки її зменшити роботу, бо думав, що сам справлюся. Але в мене в кімнаті повний безлад і мені мама навіть сьогодні зробила зауваження.

В мене нижня губа почала тремтіти, ледь здавлюючи сміх, думаючи, що це жарт. Я побачила як на лиці Єгора появлялися червоні плями. І зрозуміла - це не жарт. Щоб менше соромити хлопця я видавила з себе.

- Так. Я приберусь у тебе в кімнаті.

Голос в мене досі тремтів, бо  була спантеличена, але я зробила серйозне обличчя. Подарувавши наймилішу посмішку на світі, він вийшов.

Коли прийшла Сев - я досі посміхалася, як якась божевільна. Про це навіть думати бридко.

- Що тут було? - не розуміла Сев, глянувши на те, як я посміхаюся.

- Все нормально. - я постаралася зробити серйозне обличчя, але в мене не вийшло.

- Зізнавайся цілувалися? - моя посмішка перетворилися вже в сміх - ще одна така наївна.

- Ні! - я сміялася щиро.

- То що сталося? - Северин тремтіла від нетерпіння, сівши на ліжку біля мене.

- Він попросив, щоб я прибралася в його кімнаті.

Це Сев також розсмішило. Ми сміялися кілька хвилин, поки у кімнату не прийшла Далія, а я пішла на горище заносити книги. Я ходила між величезними завалами коробок, які були тут всюди, ніби в «Кімнаті на вимогу». І єдине, що мене тішило - те що тут немає павутиння, але чого тут було забагато, то це пилу і коробок.

Я шукала десь місце, щоб покласти ці книги, але мені здавалося де б я їх не поклала - вони б завалили пірамідки з коробками. Пройшовши кілька разів колом, я побачила столик, який був захаращений різним непотребом, а під столиком - кілька книг і журналів, які були складені стопкою. Ідеальне місце, щоб вони нікому не заважали. Я постаралася покласти під столик пакети з книгами, але вони всі не вміщалися, тому я вирішила посунути кілька книг.

І тільки-но я це зробила - всі коробки, що були на столі завалилися, а з них вивалився весь зміст. Як виявилося столик стояв на трьох з половиною ніжках і ті книги, що мені «заважали» були опорою для столика. Повернувши книги на місце, я підсунула пакети з книгами під стіл, а потім почала складати весь непотріб, що вивалився з коробок.

Чого там тільки не було: маски для Хеловіна, фото, тенісні м'ячики, якісь журнали, рукавиці, конверти, книги, годинник. І саме на ньому я зупинилася - він був такий, як і в мене - для переходу мостом, але цей був старішої моделі - в нього було безліч кнопок. Мій же навпаки був повністю сенсорний. В мене взялася ностальгія за моїм годинником, академією, тією нудотою під час переходу, та всім іншим, що мені тоді не подобалося.

Та потім усмішка з лиця впала.

У сенсі? Хтось з них теж подорожує? Тобто вони знають про це? Як? Серед них є летель? І той хлопець,  Деніел, здається, справжній пірат.

Я згадала слова Сев:

«Які б не були в тебе проблеми і таємниці, повір - у світі є ще більше.»

Невже вона теж знає? Тоді і Єгор знає.

Коли ти починаєш нове життя і починаєш це з брехні, все твоє життя перетворюється на брехню.

Я почала передивлятися фото і книги, журнали, щоб знайти щось для доведення моєї теорії або просто щось, що підтвердило б,  що я помилялася, але нічого не було. Сівши, сперлася об одну з коробок, а потім без надій відкрила конверт, який лежав на столику - там був лист. Я розуміла, що це не ввічливо читати чужі листи, але іншого вибору в мене не було. Я повинна дізнатися правду.