Розділ 21

POV Ілайя

Я усю ніч погано спала, тільки-но я закривала очі – бачила його перед собою. Як його руки мене торкалися, в мене все тіло тремтіло вночі. І тільки під ранок я нормально спала. Дощ за вікном трішки затихав.

Я почула на собі подих свіжого повітря і не звернула уваги, мабуть, вікно відчинене. Знову подих повітря. Я не звернула уваги знову. Ще раз – уже втретє. Я відкрила очі – і виявилось біля мене лежав Єгор.

- Що ти робиш? – запитала я його, відсунувшись на кілька міліметрів від нього.

- Стараюсь тебе розбудити. – проігнорував він те, що я зробила.

- Що ж це в тебе вийшло. – я лягла на спину і дивилася на стелю.

- Ти в ночі тремтіла – я не знав, що робити. В таких випадках людей обіймають. А я всю ніч боявся до тебе випадково торкнутися.

Я подивилася на нього і почала розглядати кожну клітинку його лиця. Він також це робив. Його милі блакитні очі, у Сев були карі, а в нього блакитні. Потім поглянула на ніжну і гладеньку шкіру, рівний ніс, та густі брови, він за ними не доглядав, але вони в нього мали ідеальну форму стріли, і кожна дівчина йому б позаздрила. Далі глянула на губи... Так стоп! Ілайя, здається ти закохуєшся. Зупинись.

- То чому ти хотів мене розбудити? – я знову подивилася на стелю.

- Скоро вже обід і потрібно збиратися додому. – я глибоко видихнула.

Я встала з ліжка і попрямувала, до балкону босими ногами. Холодна плитка ніби обпікала внутрішню частину стопи.

- Ти куди? – він підвів голову.

- До себе! Потрібно почистити зуби, переодягнутися, скласти речі.

Він нічого не сказав, тому я пішла до себе. Коли я зайшла в кімнату зразу побачила, що ліжко заправлене. Мабуть, Сев ще вчора. Я ледь справлялася з тремтінням, що мене охопило. Пройшовши повз ліжко, пішла у ванну кімнату і прийнявши всі процедури,  одягнулася в джинси і світер, а потім почала складати речі. Вони мені ледь вмістилися в рюкзак, а я приставляю як зараз Сев складати свої без моєї допомоги.

Я взяла рюкзак і вирішила спуститися на кухню можливо там є ще щось їстівне. Настрій був в мене жахливий. Я не хотіла бачити нікого. Але на кухні була Сев.

- Привіт! – вона посміхнулася. - Як спала?

- Жахливо! – вона мені подала філіжанку кави. – Дякую.

- А де всі?

- Залишилися тільки я, ти, Єгор і Макс.

І ми замовчали.

Більше в нас розмова не в'язалася. Мені було комфортно в тиші, але не тоді коли була присутня Сев. З нею неможливо мовчати. Це звучить якось дико. А мовчанка просто роз'їдає душу на маленькі крихти. І від цього стає жахливо. Я не звикла з Сев сумувати і не говорити.

Та згодом я взяла себе в руки і заговорила.

- Дякую, за тещо мене вчора врятувала. – прошепотіла я, але на очах навіть не появилася сльозинка.

- Це не мені дякуй, а Єгору. Він помітив, що Тео немає. – від цього імені в мене появилися мурашки по шкірі.

Ми знову замовчали.

Згодом приїхав Френк – ми віддали йому ключі, а самі поїхали додому. Коли ми їхали ми взагалі не говорили, я з Сев сиділи ззаду, а Макс і Єгор спереду. Гориславу ми сказали, що добиремось самі.

- Сьогодні можеш не приходити. – сказала Сев, коли ми вже приїхали, - Зроби собі сьогодні вихідний. - і вона обійняла мене на прощання.

У відповідь я кивнула, взяла свій рюкзак і попрямувала до себе в кімнату. Вдома нікого не було, тому я швидко піднялася до себе. Перше, що я зробила – весь одяг, що брала з собою, навіть той в якому не ходила, кинула прати. Щоб якось відволіктись почала ганяти по будинку – хотіла чимось зайнятися, щоб не думати. Не думати про поїздку. Не думати про сенс життя. Не думати про те, що сталося. Не думати взагалі. Думки в моїй голові зараз були як будь-який гуркіт під час похмілля. Я прибирала, мила по сто разів посуд.

- А що тут відбувається? – спитався Лас, який прийшов додому  я якраз мила посуд.

- Просто вирішила прибратися. – я постаралася видавити з себе посмішку, але не дуже щиро вийшло.

- Та невже? – я кивнула. - А мені здається ти не хочеш про щось думати!

Дідько. Невже по мені так все видно? Всі можуть мене прочитати, як відкриту книгу?

- Розказуй, що сталося! – приказав він.

- Все нормально. - я продовжила брехати. - З чого ти це взяв?

- Адо, ти не вмієш брехати. – він підійшов і хотів розвернути мене лицем до себе, тому торкнувся своєю холодною рукою до мене.

- Не торкайся до мене! – крикнувши, я забрала руку.

- Адо, я не... - він на хвилинку замовк. - Що сталося в Корті?

- Нічого. - а на очі вже набігали сльози, тому я розвернулася, щоб він мене не бачив.

- Що він тобі зробив? 

- Хто він?

- Що Єгор зробив? - стояв на своєму Міласлав.

- Нічого він мені не зробив! – я хотіла сказати впевнено, але прохрипіла. 

- То він все таки до тебе приставав?

- Що? - на очах були сльози. – Ні! Ти все не правильно зрозумів.

Але вже було пізно. Лас як скажений вигнався з будинку і побіг в сторону вілли. А я бігла за ним, але зупинилася на порозі свого дому.

- Лас! Ні! Зупинись! – я ридала, тому що все з новою хвилею згадала.

В мене не було сил, щоб йти туди, тому я сіла на сходах і просто ридала. Ще більш безглуздої ситуації я не бачила. Я ридала, і нічого не бачила, все перед очима було розпливчасте. А тоді відчула, що хтось пригорнулося до мої руки.

- Лада! Моя люба! Ти сумувала за мною? – я протерла сльози. – А я за тобою дуже сильно!

Я гладила її шерсть, коли побачила, що до будинку вертається похмурий Лас.

- Лас! Ти все не правильно зрозумів! – подивилася на нього, а він підвів погляд на мене.

- Пробач мене! – ледь промовив він. – Я тебе не вислухав і зразу побіг розбиратися. А виявилося він тебе врятував. Пробач мене!

- Все нормально. - крізь сльози я пробурмотіла.

- Знаєш, ти ж мені як сестра,  а за сестру я горою.

- Я знаю.

Я витерла сльози і ми пішли в будинок. Краєм ока я бачила, як нас проводжає поглядом Єгор з вікна свого дому.