Розділ 20

POV Ілайя

- Тихо! Тихо! – шепотів він – Тепер ми можемо побути разом.

Він виліз і сів на мені. Правою рукою Тео взяв мої руки і тримав над головою. Я пручалася, але проти нього в мене не було шансів.

Чому я не замкнула двері?

Хлопець почав задирати мені футболку, хоча це в нього не зразу вийшло, бо я пручалася. По щокам в мене стікали гіркі сльози. Я хотіла закричати, але не виходило – він мені закрив рота якось тканиною. А руки паском зв'язав, я старалася його бити, і один раз добряче вдарила але обличчя. Але йому здається було на це байдуже. Він просто не відчував тієї сили.

Далі почав мене торкатися усюди своїми холодними, навіть крижаними руками, і мені було жахливо неприємно. Почав з грудей і опускався нижче,  нижче, і нижче, і дійшовши до піжамних штанів,  почав їх знімати.  Далі він почав знімати трусики, а від кожного його дотику до тіла появлялося мільйон мурашок.

- Не хвилюйся, нас тут ніхто не почує. Вони надто зайняті.

Ці слова викликали новий порив плачу, який нічим  не допомагало. 

- Та чому ти пручаєшся? Розслабся і отримуй задоволення. – а я ще більше почала пручатися, що його дуже розізлило. - Єгору ти так не пручалася? А чим він кращий за мене? Йому - можна, а мені – ні? Я думаю він буде не проти трішки поділитися зі мною такою красунею як ти. – він почав знімати штани із себе.

Я лежала повністю гола, а він сидів на мені.  Такого сорому я не відчувала навіть, коли мене побила в будинку при всіх Єва  чи коли я побачила Регіну і вона вирішила наді мною познущатися.

- Відійди від неї – це був голос Єгора.

На порозі кімнати я побачила Сев і Єгора. Коли вони побачили цю сцени в них на очах я прочитала жах.

- Єгоре, будь щедрішим, - Тео одягнув назад свої штани і зліз з ліжка. – або давай разом її отримаємо.

Єгор з усієї сили вдарив кулаком у лице Тео. А до мене підбігла Сев і накрила мене ковдрою, щоб прикрити моє голе тіло. Вона розв'язувала мені руки, а Єгор і Тео перемістилися в коридор, а потім я чула їх на першому поверсі. Сев зняла тканину з рота і відразу вирвався жахливий крик ридання.

- Тихше. Тихше. Поплач. Тобі стане легше.

А я і не думала зупинятися. Мені було жахливо. Я просто ридала хвилин десять. Я вже не слухала те, що відбувається поза дверима. Я старалася зупинити роздираючий з середини крик, який назовні виходив лише в десятій частині. А на тілі досі відчувала його вагу і холодні долоні.

- Біжи в душ. – сказала Сев. – Я піжаму зараз принесу тобі.

Я замоталася в одіяло і повільно пішла в душ, а Сев довго не барилася зразу принесла мені піжаму і вийшла.

Я увімкнула гарячу воду. Мені здається я не відчувала тоді температури. Просто  з середини вбивала ця ситуація. Було боляче. Неприємно.  Соромно.  Не хотілося жити.  Таке відчуття,  що дементори висмоктали всі щасливі моменти, а перед очима лишилися лише моменти покарання в академії,  перша практика,  пірати, робота прислугою,  відстань з Катіною,  Сев яка мене не розуміє,  Тео...

Я була не на своєму місці.

Я згадала, як я так само стояла під потоком гарячої води, тільки в домі Сев. Коли я тільки прибула сюди, але той біль ніяк не може зрівнятися з тим, що мене з'їдав зараз. Я ридала, як і тоді, але тоді я не знала чи то сльози, чи вода. Цього разу я знала – це сльози.

Я б ще довго так стояла під потоком гарячої води. Але тремтіння Сев мені передавалося аж сюди. І мені стало страшно за неї вона, мабуть, себе картає за все це. Адже це вона мене в це все затягнула.

Я вимкнула воду і вийшла, щоб її заспокоїти. Але коли вийшла все знову на мене нахлинуло і мені стало жахливо страшно.

Не потрібно було дивитися на ліжко,  бо в мене почали руки і все тіло тремтіти, а перед очима все плило і почало темніти, щоб не впасти – я сперлася на стіну. 

Я не ляжу сюди. Не зможу. Мій погляд зловили Сев і Єгор. Він підійшов до мене і пригорнув до себе.

- Будеш спати в мене в кімнаті? – мені прошепотів.

Залишитися наодинці з Єгором було для мене каторгою, але я не могла вигнати Макса на диван.

Іншого вибору в мене не було.

Мене тільки що ледь не зґвалтували,  а я залишуся в кімнаті з тим хто мене про це попереджав.

Я тепер до представників іншої статі на милю не підійду.

Але ж це Єгор.  Він нічого поганого не зробив.

Зараз в мені боролися всі можливі почуття, думки,  емоції,  але я вирішила довіритися серцю.

Я кивнула.

Він взяв мене на руки і поніс в свою кімнату, але не коридором, а через балкон. Там досі гриміло. Ногою відкривши двері і зайшовши у кімнату, він посадив мене на крісло, що було в його кімнаті, а сам почав розстеляти ліжко. Єгор хотів ще раз мене занести на ліжко. Але ж я горда – сама дійшла, сама лягла.

- А ти де будеш спати? – прошепотіла я.

- На кріслі. – без емоцій сказав він.

- Лягай біля мене. – сама ж здивувалася я. - Мені страшно.

Його це збадьорило. Хлопець ліг біля мене і дивився мені прямо в очі. Я підняла руку, щоб поправити мокре волосся, що впало мені в очі, але виявилося, що руки в мене трусяться, тому я сховала руку під подушку, щоб він не побачив цього, проте він це помітив. Тому сам поправив пасмо і легенько доторкнувся до моєї щоки – рука в нього була гаряча. Але дотики – це останнє, що я хотіла отримати зараз – тому я відхилила голову.

- Пробач, - сказав він.

- Дякую.

Він був спантеличений. Але швидко опанував себе.

- За що?

- За те що мене заніс в кімнату, за те що врятував вчора, подав мазь – я засміялася і знову скотилася вже самотня сльоза. - за те що врятував сьогодні.

Він трішки засміявся.

- Це дрібнички. А ... те що ти казала про мене вчора... Ти справді так думаєш?

- Про що саме? - я усвідомила що багато чого йому наговорила за що зараз дуже соромно і за що потрібно відповідати.

Ну,  чому в житті завжди потрібно за все платити і відповідати?