Розділ 11

Я часто бачила як в академії жорстоко карали учнів – зазвичай, це мене карали. Саме так я звикла до жорстокості. Я бачила як ламалися кістки при не правильному приземлені. Але на ту жорстокість мені було байдуже – я не любила комусь розповідати, що мені боляче. Інших не слухала тому, що мені на них було байдуже; не любила слухати, як хтось скаржаться на життя – дурні, хтось мріє про таке життя як в тебе.

Але цього разу мені було не байдуже. Северин та людина, яка мене розуміла, хоч вона і буває жорстокою, то лише ззовні, тому що я знаю, насправді, вона людина яка шукає справжньої дружби і готова зробити що завгодно, щоб добитися свого.

А тепер ця радісна дівчинка лежить у не природній позі посеред дороги в калюжі своєї крові. Пройшла всього секунда, яка здавалася мені вічністю, щоб до мозку прийшли нервові імпульси і я рефлекторно зі всієї швидкості погналася на дорогу. Бігла я наосліп, бо очі були повні сліз, коли я прибігла до неї ледь змогла пробратися через натовп:

- Швидку! Швидку! Швидку! – кричала я. – Викличте хтось!

Я дивилася на неї всю в крові і ридала. Деякі чоловіки погналися за водієм, але марно. А я продовжувала ридати і згодом мої сльози були змішані з кров'ю, яка шалено розпливалася. Згодом взяла себе в руки і згадала, як нас вчили в академії. Я приклала вухо до грудей. Кілька секунд і тиша.

- Прошу Сев, - почала я робити масаж серця і знову слухала – Будь ласочка! Я тебе прошу! – ридаючи, кричала я та ще й не забувала робити масаж серця. А потім почула ледь чутний стук. – Жива. Жива! – кричала я. – Хтось тут ще вміє робити масаж серця?

Відгукнувся молодий хлопець і почав робити масаж серця, а я тим часом наклала джгут, який мені дав якийсь водій таксі, на руку, яка була найбільше пошкоджена. А швидкої не було, і я згадала про Єгора і про батьків Сев. Вони ж нічого не знають. Я швидко дістала телефон і подзвонила до Єгора. Один гудок. Другий гудок. Третій. Четвертий.

- Алло!

- Алло! Єгоре! – ридала я,- Сев, Сев, вона.... Її.. збила машина.

- Це хто? – проговорив писклявий жіночий голос.

- Це Ада- не розуміла я, а потім до мене дійшло, що слухавку взяла Єва.

- Ада. – вона не збиралася мене слухати і її голос перетворювався на крик. - Я ж казала, що ти коханка його!

- Єва, давай розберемося пізніше, просто скажи Єгорові.... Алло... алло..

Ця дурепа кинула трубку. Дурна. Під сирени швидкої і свої ридання, я набрала Риту.

- Рито, Рито, люба візьми телефон, - промовляла я, як молитву.

- Алло!

- Рито! – закричала я, - Я тобі зараз дещо скажу, а ти сядь і все до слова передай Далій або Клавдію.

- Ти що плачеш? З тобою все в порядку?

Та ви що зговорилися? Я в порядку, а от Северин – ні!

- Далія! Передай їй те що я тобі скажу.

- Хтось з родичів є? – кричали лікарі затягуючи Сев в автомобіль швидкої.

- Я ! Я! Я їду з вами, - кричала я, -  в яку лікарню?

- В сімнадцяту. – відповів чоловік з сивими вусами.

- Адо! – кричала з телефону Далія.

- Даліє. Це Ада! Сев збила машина – і нова хвиля плачу накрила мене, поки ми вирушили .

- Що?! – її завжди крижаний голос затремтів всього на мить, але вона швидко собою оволоділа.

- Приїжджайте в сімнадцяту лікарню.

Мені здавалося, що ми їхали цілу вічність, а як виявилося всього кілька хвилин. Я всю дорогу плакала і кілька раз пробувала розбудити Сев, але коли втретє на мене гримнув лікар я заскиміла, і більше до неї не торкалася. Так буде краще для Сев. Коли ми приїхали її відразу завезли в операційну, мене не пустили, хоча, я кілька разів спробувала прорвати кільце медпрацівників, яке сформувалося при вході в операційну. Поки сюди не прибули Далія і Клавдій, мене ніхто не хотів відпускати.

- То що сталося? – в сотий раз запитала Далій.

- Ми мали зустрітися, я чекала її біля фонтану, тільки но засвітився зелений вона рванула через дорогу і її збив чорний Lexus.

- А які номери ти запам'ятала?

- Я не пам'ятаю. – Далія І Клавдій перезирнулися, але нічого не сказали.

Лікарі нам нічого не розповідали, а тільки бігали в операційну і з операційної. А якщо ми перепиняли якусь медсестру, то вона нічого ясного не казала. Лише "вона не стабільна" або "ми робимо все можливе" чи "по закінченні операції вийде лікар". Через годину до нас примчався Єгор.

- Що сталося? – захекано, він прохрипів ще з кінця коридору.

- Що сталося? Якби не розважався з всякими – знав би. – на слові «всякими» я скривилася, ніби з'їла лимон. - Де ти був? Я до тебе дзвонила. До тебе першого! - кричала я і плакала.

- Я ... не знав. – розгублено сказав він.

- Що не знав? – почала я його бити в груди, але від того боляче робилося мені , а не йому, і через це новою хвилею мене накрило – Не знав що твоя сестра вмирає?

Мене відтягла Далія, яка пригорнула до себе і тихо промовляла:

- Тихше, тихше. Вона сильна, вона справиться.

Я боготворила цю жінку – проживши місяць, я зрозуміла, яка вона сильна, на своїх тендітних плечах і в свої молоді роки ( а їй було тридцять п'ять) на ній трималося все: дім, сім'я, чоловік. Вона прикривалася Клавдієм насправді не він тут керував - вона. Але попри це все вона ще була дуже мудрою, саме тому вона не є перепоную у стосунках між Євою та Єгором, надіючись, що «само пройде». Вона була вродливою , ось чому мала владу не тільки над своїм чоловіком, а й над іншими і цим вона користувалася.

- А що кажуть лікарі? – не втримався Єгор і всі подивилися на мене.

- Ми лікаря ще не бачили – операція не закінчилася, а Аді нічого не сказали, бо вона не родина.

Із операційної швидко вибігли асистентки і повернулися через кілька хвилин і ніхто нічого не пояснював. Ми сиділи так ще цілу годину, коли нарешті до нас вийшов лікар. І всі до нього підбігли:

- Ви родичі? – усі разом кивнули. – Є одна погана новина. Пацієнтка втратила багато крові – ми почали їй вливати донорську. Це допомагає і тому вона, ніби сама себе виліковує. Чесно кажучи, я вперше це бачу за свою практику. Коли ми втрутилися, почалася сильна кровотеча. Наразі операція закінчена успішно, – усі разом видихнули, - але її потрібно більше донорської крові, бо наші запаси будуть поповнені лише завтра зранку, а через годину в нас не буде жодної краплинки.