Розділ 9

POV Ілайя

Зранку мені Сев все розказала – виявилося все так як ми і думали, навіть краще. І тепер Аміна залишилася сама самісінька, бо правда виявилася гіркою – і всі пішли з вечірки. А Северин і справді дуже впливова. Вона мені це все розповідала, коли ми йшли на кухню, ми почули якісь крики у вітальні. І ледь-ледь виглянули із стіни кухні і побачили, що це Єгор і якась дівчина:

- Ти геть мене не любиш! – кричала вона, склавши на грудях руки, і нагадувала малу розбещену дитину, якій не дають солодощі.

- З чого ти це взяла? – кричав Єгор на неї.

- Я бачила як ти дивився на неї!

- На кого? – не розумів Єгор.

- Оту прислугу! Що тільки, що проходила. – Єгор фиркнув.

- Це Рита! Наша прибиральниця! Ти що її перший раз побачила? – його слова вже переходили на крик і сміх одночасно.

- А тепер знайомся – це Єва! – прошепотіла мені на вухо Сев і повернулася на кухню, спершись об стіл. – Вона його ревнує до кожного дерева. Ти бачила навіть до Рити. Тож ти також начувайся!

- Я? Чому? – я пішла за нею.

- Ти молода, красива, - вона взяла морквину зі столу, де готувала Соломія, - дуже близька з ним.

- Близька? Я раз з ним словом перекинулася.

Її слова були смішними. Це або Сев з'їхала з глузду або Єва.

- А цього досить, - сказала Рита, - я з ним ні разу не розмовляла, а вона вже придумала, що ми спимо разом.

- Ага, її тут ніхто не любить, - прошепотіла на вухо Сев коли ми вийшли з кухні. – Зачекай мене тут, я візьму деякі речі і ми вигуляємо Ладу.

Я залишилася в вітальні і дивилася на картини і фото. На одній з них я побачила Єгора і Северин, їм тут було десь по дванадцять років, вони посміхалися і обіймалися. Одягнені вони були в купальні костюми. Внизу я побачила підпис рівним почерком:

«25.07.2013 змагання з академічного веслування»

- А ти хто така?

Я розвернутися, щоб подивитися на власника цього писку. Це була Єва. Її руде волосся було ідеально рівне, що я почала заздрити – моє завжди закручувалося в спіраль ДНК – і це мені не подобалося. Та коли я побачила її сукню, забрала свою думку назад: вона була з великим вирізом і сильно прилягала до тіла.

- Я? Ада. Я працюю тут. – вона підняла одну брову.

- Працюєш? Кажи правду ти його коханка? – вона почала до мене підходити і я її злякалася.

- Що? Ні! – Сев як в воду дивилася, а я думала, що вона не божевільна – помилилася.

- Досить брехати, - вона вчепилася мені за волосся і почала за нього тягати. – Навіть якщо ти не його коханка, то хочеш нею стати! Я тобі покажу як на чужих хлопців дивитися! –я втратила як завжди рівновагу, і вона вилізла на мене і почала бити по обличчі.

- Єва! – Єгор, який не ясно куди зник, гримнув, але вона не зупинялася.

- Що ти собі дозволяєш? – цей голос належав Сев.

- Єва перестань! На кого ти перетворилася?

Єгор відтяг від мене Єву. А Северин допомогла піднятися, коли я подивилася тут зібралися усі від Євиного крику: Єгор, Сев, Стефан дивився з двору через скляні двері, Соломія і Рита виглянули з кухні, Далія і Клавдій стояли на сходах, і навіть кілька охоронців вглядалися у вікна, які у вітальні були замість стін.

- Міс Єво. – почав Клавдій. - Ми просимо від імені всіх жителів Барратора, – так звали цей дім, - покинути межі будинку.

Єва такого не очікувала і повернулася до Єгора з надією, що він її підтримає, або ще краще захистить, але він відвернувся від неї. Вона ще кілька хвили чекала підтримки, роздивляючись на всіх, навіть на мене.

- Негайно, – продовжила Далія.

І в Єви не було іншого виходу, як покинути будинок. Сев і Рита допомогли мені прийняти нормальний вид.

Наступного дня мені Сев пропонувала, щоб я взяла вихідний, але я відмовилася, маленька подряпина не повинна псувати мені життя. Сев побігла на пробіжку, а я прибирала у її кімнаті, коли я дійшла протирати пил, у кімнату постукали і я відкрила. Як виявилося це був Єгор.

- Сев немає. Вона бігає. - сказала я, але він увійшов у кімнату.

- Я не до Сев, а до тебе. – я підняла голову і подивилася на нього – він був абсолютно серйозний.

- До мене? – здивовано запитала я.

- Так. Я хотів вибачитися. – він сів на диван.

- За що? – не розуміла я.

- За те що було вчора. – почервонів він і подивився у вікно, відвернувшись від мене.

- А до чого тут ти? Ти не винен. – я розвернулася і продовжила роботу.

- Можливо я винен, але хтось повинен вибачитися, бо я знаю Єву – і вона цього не зробить.

- Це точно,- погодилася я, - тому вибачення прийняті.

- Справді? – я кивнула. - Але це не все. – я не зрозуміла я, тому подивилася на нього, а він почав повільно щось виймати з кишені піджака, і коли я побачила що це - мене полонив гнів. Він дістав конверт.

- Що це таке? – запитала я, хоча я розуміла, що коїться.

- Конверт, – промовив він, - маленьке вибачення.

- Ти за кого мене сприймаєш мене? – почала я кричати.

- Чого ти хвилюєшся, це вибачення. - піднявся він і простягнув його мені.

- Мені таке вибачення не потрібне. Можна і по-простому – словами. – я взяла ганчірку і почала витирати робочий стіл.

- Ти подумай краще, бо я двічі не пропоную! Тобі гроші знадобляться. На новий одяг, косметику. Усім дівчатам потрібні гроші на всякі дрібнички. – він мною ще й маніпулює.

- Іди геть! – прогнала я його.

Він розвернувся і вийшов, незважаючи на те що це я була в його домі гостем.