Розділ 3

POV Ілайда

Усі знали ЛІНІЯ - всесвітня організація міжсвітових подорожей. Головний штаб знаходиться в першому вимірі. І побувати там - честь для кожного летеля. За все своє життя я жодного разу не бувала там. Мало хто з дорослих там бував. Перший світ дуже закритий і потрібно кілька місяців чекати, щоб отримати дозвіл переходити через нору, а інколи навіть роки.

А якщо тебе направили у той світ, то ти уже особливий, і не дай Всесвіт, якщо ти здійсниш хоча б одну помилку. А якщо тобі дають завдання в перший вимір - ти вже кумир тисячі і всі вони хотіли би опинитися на твоєму місті.

Вони контролювали усі подорожі у Всесвіті, створюють мости і знають далеко наперед де не за планом він виникне і куди прямуватиме. І просто надіславши листа, ніхто не направить тобі міст, якщо ти звичайно не впливовий. І тому Регіна або божевільна, або дуже впливова. Хоча я могла погодитись і з тим і з тим.

Але мене хвилювало зовсім інше - звідки вона знає моє ім'я. Навіть якщо вона прочитала ініціали, то вгадати просто неможливо таке ім'я зустрічається раз на десять мільйонів.

З цих думок вивело падіння. Ну як завжди. Я не встигла встати на ноги, як успіхи в приземлення оцінила директриса Наноян.

- Картлін, коли ти вже навчишся приземлятися? Ось всю фізіономію зіпсувала. Хоча, що там псувати.

Що ж наша директриса ніколи не відзначалася великою любов'ю до своїх учнів. Я піднялася:

- І вам доброї ночі, пані Наноян.

- Ілайя, може тобі треба в медпункт? Виглядаєш ти не дуже бадьоро. - порадила пані Фоучук. 

Вона жила в академії,  але була дуже добра, справедлива. Хоча я знала її один маленький секрет.

Але вона подобалася всім тому, що легко відповідала на всі питання і допомагала усім.

- Ні, зі мною все в порядку, а це маленька подряпина.

- Ти впевнена? - не зупинялася вона.

- Так, пані.

- Добре. Іди в гуртожиток.

Я взяла свій рюкзак з поля, йдучи в корпус гуртожитку, я бачила як на полі почали з'являтись ті учні, які разом зі мною відправилися. Багатьом «пощастило» більше ніж мені: в Раяна Маклокі взагалі нога зламана. Нарешті хоч хтось закрив рота йому.

Я зайшла в корпус. Коридор був освітлений лампами, які ледь вміщалися між численними картинами. Я підійшла до величезних мармурових сходів і піднялася на четвертий поверх і коридором пішла направо, тут уже не було стільки картин як на першому, тут були лише лампи та підписи на стінах тих хто проживав на цьому поверсі. Я зайшла в треті двері зліва.

Це була моя кімната, моя рідненька. Як же приємно лягти у себе вдома. Вона була дуже просторою, як для кімнати в гуртожитку. Але GIRO виділяє величезні кошти, щоб нам було комфортно і тому в моїй кімнаті є чотири ліжка, кілька робочих столів, та міні-бібліотека, яку я обожнюю. Також є кілька шафок для одягу. В кожній кімнаті живе по-четверо.

Я ледь заставила себе піднятися і піти в душ, бо була морально виснажена. Коли увімкнула гарячу воду усі синці і забої жахливо пекли. Прийнявши душ, я одягла піжаму, і тільки вийшовши з ванної, на мене хтось повалився.

Я знала хто це.

- Катіна! В мене все тіло болить! Злізь з мене! - кричала я.

- Ага! Прямо таки я злізла! - кричала вона.

- Я серйозно! - не хотячи, але все ж вона злізла і подивилася на мене.

- Що з тобою?

- Ці, йолопи, помилилися і відправили мене в Юрський період.

- Серйозно? - запитала вона.

- Звичайно ж ні.

Я її розповіла усе, що зі мною сталося. В неї така ж реакція як і в мене.

Катіна - найкраща подруга і найближча людина в усьому Всесвіті, що в мене є. Вона найкраще за всіх мене знає, але попри це ми різні - як зовні так і всередині, є лише кілька спільних ознак. Вона бунтівниця - я ні, вона легко знаходить мову з незнайомими людьми - я ні, я серйозна - вона ні, я низенька - вона висока, в мене довге волосся - в неї коротке по лопатку, в мене чорне - в неї біляве. Але в нас є дещо спільне - вона мене розуміє, і завжди підтримує,  так само як і я її. А ще в нас однакові смаки і хобі.

І тому вона також не розуміла, як Регіна дізналася ім'я.

- Але це ще не все. - додала я її і показала на шиї синці, які залишилися від пальців того чоловіка.

- Що це? З ким це ти? Ти так швидко? - вона зовсім не про те подумала.

- Катіна! Це синці від рук. Мене душили. - посмішка на її обличчі згасла.

- Хто? - занепокоїлась подруга.

- Я не знаю. Це був якийсь чоловік.

- Ти його не запам'ятала? - продовжила розписувати подруга.

- Було темно. Хоча.. Я бачила в нього на руці тату полум'я.

- Це нічим не допоможе. - вона подивилася на мене.

- Мене дивує те, що він знав, хто я.

- Мабуть, пішов проти ЛІНІЯ. Добре-добре. Не буду молоти дурниць.

Та згодом вона почала говорити, як пройшло її практика, а потім пішла на своє ліжко. Я не могла цієї ночі заснути, бо в мене на шиї відчувалися тяжкі руки того громили.

Зранку я встала рано, бо треба було ще піти в бібліотеку взяти книги для захисту практики. Взявши список (він потрібен, бо книги в забороненій секції, без дозволу ніяк). Я пішла в бібліотеку, там якраз перший курс здавав книги, навчання в них закінчувалося раніше ніж в мене, тому бібліотекарка пустила мене саму, так не дозволяється, але мені як зразковій учениці зробили виняток.

 «Десятий вимір» П.Г. Кабач. Ці книги переправили сюди, щоб ми могли по них вчитися. Я дійшла до стелажа під буквою «В».

Усі книги, що з інших вимірів були в забороненій секції. Переглянувши кілька стопок книг, я знайшла ту, що мені потрібно, але над нею було, ще кілька десятикілограмових. Я хотіла її витягнути, але зачепила сусідню стопку з п'яти важких книг і всі вони опинилися на землі. Я почала їх збирати, але одна книжка відкрилася і з неї вилетіла кілька сторінок з газети. Я взяла одну прочитала:

« Всім відома організація GIRO яка постійно говорить про права та можливості усіх хто подорожує світами, сама порушує правила. Наприклад: усі приховують від дітей, що навчаються в академії, що насправді сталося з їх батьками.