Глава 8. Допомога

Повернувшись до життя, вона відчула сильний біль в голові та й у всьому тілі.

До неї підбіг молодий чоловік і став її підіймати.

– М-м-м, – застогнала Тоня та знов втратила свідомість.

– Не треба, він мені давить, та такий сірий, негарний, – благала вона свою сестру.

Тоня бачила свою сестру Олю з біленькими та тоненькими, як мишині хвостики, косичками, що натягувала на неї тісний сіренький металевий сарафанчик.

– О-о-о! Боляче, зніми це з мене, негайно, благаю! – кричала малесенька дівчинка.

Їй здавлювало груди, та не було чим дихати.

Оля перелякано дивилася на неї своїми сірими очами та тихо казала:

– Надінь це! Я тобі потім віддам свою рожевеньку суконьку та тобі полегшає. А зараз сірий, тільки сірий, – переходячи на шепіт та не глядячи в очі, казала старша сестра, але це ж не сестра, а якась жінка з потворними рисами дитячого обличчя та чудернацькими косами біля вух. – Рий-рий-рий, – дзвінкі звуки неприємно повторювалися в голові бідолашної жінки.

Тепла кров заливала їй обличчя. Вона лежала непритомна та брудна від крові та багнюки, в голові все крутилося.

– Що це? Хто це?

Це білява бешкетниця Оля крутила її голову то праворуч, то ліворуч, затискуючи її в тісну сіру суконьку.

Та раптом стало сухо, тепло, золото розлилося по кімнаті та зависло в повітрі.

Сірий відступив. Бліда та заплакана давно померла сестра Галя промовляла скоромовкою:

– Не треба, не підходь до мене, тобі ще рано, рано ще, рано… тебе чекають, ти потрібна, в тебе ж діти та онуки! Чуєш, не підходь, – вже кричала сестра, відходячи назад з випростаними вперед тонкими руками, які то біліли, то зникали в золотому повітрі.

Тоня відкрила очі та побачила, що вона лежить на землі, а поруч з нею на колінах прямо в багнюці стоїть круглолиця білява жінка в скривавленому одязі. Її чудове біле волосся звисало локонами, які здавалися зараз чудернацькими та недоречними. Однією рукою жінка тримала шприц, а іншою вправно зав’язувала джгут.

– Я зробила вам укол, – сказала вона спокійно і з посмішкою.

Тоня зрозуміла, що це вже не марево, що це дійсна медична допомога.

Багато лікарів та медсестер надавали медичну допомогу на Майдані безкоштовно, як волонтери. В лікарні поранених не можна було вести, бо там часто чатували міліціонери, що продовжували служити Януковичу, а не своєму народові. Там в лікарнях скалічених та поранених людей забирали до тюрм. Деяких беззахисних та напівпритомних вивозили на катування до лісу. Ходили чутки, що вже є загиблі. Тож лікарі намагалися надати допомогу прямо на вулиці чи в приміщенні Будинку профспілок, де був впорядкований волонтерський медичний центр.

– М-м-м, – тільки то і змогла промовити Тоня, а так хотіла подякувати мужній жінці з романтичною та недоречною зараз зачіскою.

– Я вам зробила пов’язку. Зараз вас відвезуть в лікарню, – сказала жінка з білявими локонами.

Антоніні стало легше, з’явилася ясність.

«Жива залишилася, хоч і голова розбита, – подумала Тоня. – Це ж треба, Галя відштовхувала, не пускала до себе, – згадала вона своє марення. – Не хоче, щоб я помирала».

Вголос тільки й сказала:

– Галя!

Це слово наповнило її теплом та обгорнуло золотим світом.

– Буду жити, – оптимістично промовила жінка та знов провалилася в сон.