Розділ 5. Загроза

Дорога прямувала ще досить багато годин. Сонце, яке ще зовсім недавно сходило, готувалося торкнутися обрію. Проте, йому ще багато лишилося. Кити вже встигли втомитися, а Малий все ще балакав із зірочкою. Дорога була значно коротшою за гарною розмовою. Вони балакали на різні цікаві теми, і їхня дружба підкріплялася додатковими химерними, але міцними вузлами.

Та мовчазним старшим китам було не так уже й гірше, вони були задоволені й тим, що їх ніхто не чіпав, і їм не потрібно було знову вирішувати якісь проблеми.

Згодом, один зрілий кит дещо помітив.

Він передав командування шляху іншому товаришу, і підплив до Старого, і щось йому провокалізував. Той напружився. Двоє огрядних китів підпливло до початку поду, і Старий глянув.

Там була величезна химерна річ попереду.

Вона була трішки подалі, мала вона світло сірий колір, проте там був не тільки він. З залізяки спускалися тугі сіті та доходив неприємний шум з запахом. Це був корабель — схоже, рибацький.

Кити не могли підпливти ближче, бо рибаки та рибацькі сіті могли нанести їм шкоду.

Гіганти зупинилися.

Вони думали, що робити далі.

Малий, тим часом, дивився на залізяку, і зрозумів, що це та залізяка, про яку розповідала зірка. Він хотів щось попитати в старших, але розумів, що їм треба зосередитися на нараді. Нараді величного поду... звучить захоплююче.

Та от, він побачив сіті. В них вже було чимало риби. Його здивувало це. Чого так багато риб зібралися в одному місці? Чого ті так налякано пурхають там? Вони не можуть вибратися? Одним словом, дурня.

Він тихенько підплив ближче, а тоді звернувся до риб. Запитав, чи все добре.

Риби відповіли — ні. Їм потрібна допомога. Але він один, такий малий, сам практично нічого не зможе. Треба, щоб хтось розірвав ці сіті та випустив їх на волю, вони не хочуть отак бути ув'язнені.

Малий шокувався. Чого їх тримають? Це не справедливо!

Малий озирнувся. Його под був там, де й кілька хвилин тому. Дорослі щось серйозно обговорювали, і були на цьому зосереджені. Тут, малому спала ідея.

— Зірко, — передав він їй з наростаючою усмішкою — я їм допоможу.

Зірочка стиснула шкіру, до якої причепилася — наче здивуванням, але зрозуміло, що там і була нотка схвалення, підтримки. Малий різко рвонув уперед. Він робив те, що вмів найкраще — маневрував. Петляв між клубками сітей, обертався, пробирався у слабкі місця. Корабель гудів зверху, але рибалки нічого й не помічали — надто вже маленький, надто вже спритний. Його навики вже були в дії.

Підпливши близько, він почав натискати на сіті. Сітка трохи підтоншала. Риби підбадьорилися й очікували далі з здивуванням. Тоді, Малий взяв, і різко дьоргнув сіть флюком. Риби затамували подих, а тоді не гаючи часу з шаленою швидкістю стрімкували з сітей. Дехто прослизнув одразу, інші зачепилися й лякливо били хвостами. Тоді, сітка кінцево тріснула.

Риби — десятки, сотні — вирвалися на волю. Вони пропливали повз Малого, блискучі, радісні. Тоді, китеня відчув легенький штурханець. Малий ледве це помітив. Він просто був в захваті.

Коли озирнувся, то побачив, що навколо багато дорослих китів. Старші кити спершу виглядали спантеличено, а потім... гордо.

Старий підплив до нього повільно, спершу наче щоб знов побурчати, але він його схвально штурхонув.

— Брлнлммнлм... — промовив він. — Молодець.

Малий мовчав. У нього розширилася посмішка. Нікого ще дідо не називав так схвально, це майже титул. А потім він обернувся, напружив плавники, вистрибнув з води... і, розганяючи хвилі, зробив оберт в повітрі, хихикнув, і пірнув під воду. До родичів, риби, та морського світу.