.

Маленьке китеня народилось із слабким голосом. Кожного разу, гукаючи свою рідню, воно натикалось на невидиму стіну. Дорослі кити з його плем'я продовжували робити собі свої справи і не звертали на нього уваги. Тому дитинчаті довелося стати спритним, самому знаходити в плем'ї маму, а згодом і самому собі діставати їжу. А також, йому довелось стати пильним, щоб завжди знати де знаходяться його родичі і не загубитись. Проте, китеня продовжувало час від часу їх гукати і що разу робило це гучніше, в надії, що колись матиме достатньо сильний голос, щоб його почули. Це тривало роками, тому наше китеня стало вже дорослим китом. 

Іноді кит наспівував собі якусь мелодію,  плетучись ззаду за своїм  плем'ям. Одного разу, він відволікся на косяк риб, що пропливав поряд, а тому відстав. Коли він побачив вдалині хвости своїх родичів то вкотре спробував їх покликати. Звичним для  нього було побачити подальше байдуже виляння хвостів попереду. Кит як ніколи, сьогодні почував себе самотньо. Адже косяк виглядав таким згуртованим, і здавалось у них була хороша комунікація. Він видав ще один відчайдушний протяжний клич і поспішив за своїми родичами, коли десь збоку йому на зустріч припливло інше плем'я китів. Вони весело вітали його, а одна з жіночих особин підпливла ближче, щоб похвалити його спів. Вони казали, що вже давно чують його протяжні кличі і що подолали великий шлях, щоб віднайти його. 

Кит був щасливий до нестями, бо нарешті хоч хтось його почув. Він не знав, що за всі ці роки, які намагався докричатись до своїх родичів він розвинув діапазон поширення свого звуку настільки,  що його чули за багато-багато кілометрів дальше, ніж звичайного кита. Також він не знав, що його родичі були глухі.