Розділ 15

   Вони присіли навколо побратима і так доволі довго спілкувались…
    Вернімось на пляж того озера де розвивались надто цікаві події, якщо ти мій читачу пам’ятаєш, то там ще лежало два п’яних тіла.
  Сонце яскраво світило крізь очерет в очі двом алкашам які солодко хропли нічого не підозрюючи, попросинались вони вже під обід, перший встав Міхалич, голова була квадратна від кількості того чарівного напою що в вечері вони випили
  - Пить… - промичав Міхалич і поліз на карачках крізь очерет, вилізши до води він відразу почав її хлебтати, трішки відійшовши, він вирішив оглянутись, оглянувшись від подиву в нього відвисла щелепа очі повипирало, над логістичним центром ЗАЕС на вітру розгортався блакитно-жовтий стяг! Ще не прийшовши до тями Міхалич чкурнув в очерет до свого другана і почав його скубати трясучи та говорячи
  - Паднімайся, хахли здесь! Нужна бежать!
 Владімич ніяк не міг допетрати що з нього хоче собутильник, він був незадоволений тим що його розбудили.
  - Ааа? Какіє хахли? Ми втарая армия мира, кто может нас победить?
  - Поднимайся, праклятий алкаш и посмотри на флаг над логистическим центром! Чей он?
  Владімич став на чотири кінцівки і почав вибиратися з очерету, за ним повз Міхалич, бурмочучи «от же праклятие…»
   Пика Владімича відразу покруглішала, очі полізли на лоб, він не знав що й робити… Прямо на нього дивився прапор України він вільно майорів над своєю землею, здавалось наче він зачарував окупанта.
  це настільки вразило ворога що він не знав що й думати…
  - Ну что как тебе вторая армия мира? – перебив думки Владімича Міхалич. – верно уже третяя!
   Чи то від будуна, чи з гарячки, Владімич побіг кущами до станції, за ним кинувся Міхалич. Намагаючись зупинити свого собутильника, та той вперто ігнорував його, алкаш ніяк не вірив що станція уже під контролем ЗСУ. Він летів туди з усіх ніг прорвавшись крізь паркан, він відразу кинувся до прохожого.
  - уважаемий, что здесь праисходит?
  - О ще два окупанти. – промовив той, - руки за голову!
  - ну уважаемий какие ми окупанти ми сваи.
  - Свої? Ану скажіть «свої» паляниця!
  - Ну таварищь давай без єтай поляніци…
  - Так все руки за голову й вперед окупанти!
  Запрацювала рація:
   - Васильович що там в тебе?
   - Та тут мила бесіда з двома голубками!
   - Веди їх сюди.
   - Так точно!
   - Так все встали та пішли не дай Боже рух вправо чи вліво ви трупи зрозуміли мене?
   Вони мовчки встали та поплентались перед військовим, 
  - ну че узнав что происходит? – Пихнув Владімича в бік Міхалич,
  - Відставити розмови! – Почулось за спини, хлопець під позивним Васильович не міг слухати того лепету.
  - Краще мовчіть окупанти.
   Вони підходили до пункту базування ЗСУ, де ще вчора вороги думали про вічне панування над станцією.
  - о свіжі терористи! – Промовили хлопці в приміщенні ну що як панування на станції? Ваше щастя що ви живі, і як вам вдалось врятуватися… чулось з відусіль. Хоча запах перегару давав усе зрозуміти де вони були й що робили, нас не так цікавить їх доля, тому повернімося до наших штурмовиків!