Розділ 14

   Кинджал, не знаходила собі місця, її серце відчувало що щось трапилось, вона не знала що, але думала за Майора. Її серце мовило «Щось трапилось, з ним щось трапилось…» вона тихо молилась про себе за нього! Майора швидко доставили до лікарні, він був непритомний. Через втрату крові, Майора відразу повезли в операційну, рана була не смертельна, проте куля зачепила кістку в руці. Лікарі відразу узялися до операції, вони поставили Майору шпицю і з’єднали кості.
   Врешті його перевезли до палати, там він на кінець прийшов до тями. Його здивуванню не було меж
  - Де я?! – тихо прошепотів Майор, він подивився на себе його очі зупинились на забинтованій руці, «Що ж сталось зі мною? Чому я тут? Де мої побратими та сестри…»
   Майор все ще силкувався здогадатись що ж сталось, однак так і не зміг зрозуміти як він опинився тут.
   Двері відкрились і до палати увійшла Дівчина.
   - перепрошую пані, - мовив Майор шепотом, - чи не могли б ви подати  води, надто хочеться пити…
  - Так, будь ласка, - молода дівчина подала Майору стакан води,
  - Спасибі так краще, скажіть, будь ласка де я? Де мої друзі по зброї?
   Дівчина відповіла:
  - Вас було поранено в руку, ворожим снайпером тепер ви в лікарні.
  - прокляття. – сказав Майор, а про себе подумав «добре що хоч живий…»
  - Дякую вам, повідомте, будь ласка, мого Лейтенанта, що я тут,
  - Не переживайте все добре вона вже знає, ми всі в напрузі й чекаємо новин з ЗАЕС…
   Звісно читач скаже: «так стоп! Ти авторе помиляєшся якщо це секретна операція, то звідки про неї знають лікарі?» можливо ти мій читачу і правий, але автор вважає що коли проходять такі операції то лікарі певно знають про це…
    Кинджал, не знала що їй робити, вона дуже хотіла до Майора та не могла покинути командний пункт, адже вона відповідала не тільки за Майора, а й за інших членів команди. Тому вона продовжила слідкувати за операцією.
   Корал тим часом врешті ліквідував того снайпера, і його хлопці почали кроваву різню вони не жаліли жодного ворога всі вороги що попадались на їх шляху були ліквідовані. Клич «За Майора!» ще не один раз повторювався на станції. Ельф та Марокко чудово працювали своїми гвинтівками останній ворог був убитий рукою Корала, той ювелірно зняв його пострілом у голову куля пройшла наскрізь та вийшла через потилицю.
  - Так тобі собако! – Прошипів Корал, в решті вони шестеро підійшли до драбини що вела на кришу будівлі, та підняли трьох метровий стяг!
  - Пані та Панове рівняння на прапор України! – Пролунало по всіх раціях, та гучномовцях це гордо говорив Антон друг Майора, заграв гімн, і кожен зупинився на своїх місцях дивлячись на той символ боротьби та незламності українського народу! Велику ціну плачено за цей стяг! Кров що лилась сотнями років за свободу! Нарешті Блакитно жовтий стяг замайорів над станцією! І добре відоме гасло пролунало від тисячі співробітників станції «Слава Україні!» «Героям Слава!»
   Незабаром групу штурмовиків змінили інші військові наші ж герої повертались до бази, кожен з них думав за Майора, не зважаючи на перемогу їх відчуття не давали їм спокою, була третя година ранку як вся команда на броневиках, «завалилась» до лікарні, уявіть собі те видовище коли хлопці та дівчата брудні та в крові, приїжджають в лікарню, уявили? Тепер уявіть реакцію лікарів, однак нікого зі штурмовиків не цікавила їх реакція, кожен хотів знати що з Майором…
   Корал запитав у медсестер де лежить Майор, ті запинаючись вказали йому номер палати і всі дев’ятнадцять штурмовиків пішли туди, на ліжку мирно спав Майор, вони переконавшись що той живий тихенько вийшли з палати, та пішли до машин. На дворі їм медсестри приготували чай, та бутерброди. Бригада подякувала медсестрам та поїхали до своєї бази…
    Прибувши на базу, кожен з них прийняв душ та пішли відпочивати,
 лейтенант, вирішила сьогодні вже не тривожити Корала, сьогодні хлопці й дівчата відпочивали.
   Кинджал врешті теж пішла відпочити, однак їй ніяк не давали заснути почуття до Майора, вона встала вдяглася та пішла на вулицю, прихопивши з собою каву Кинджал прийшла до тієї лавки де вони з Майором в перше сиділи…
   Ні справді Майор надто подобався для лейтенантки, вона довго дивилась в далечінь. Місяць наче підтримував її світив все яскравіше! Кинджал в думках не зогледілась як заснула…
   Прокинулась вона від погляду яскравого сонця. Що освітило її змучене переживанням лице, вона не хотіла нічого чути нікого бачити. Швидко зібравшись, Кинджал поїхала в Лікарню до Майора, той лежав на ліжку та дивився у вікно на дворі майже пахло літом. Лейтенант, тихенько відкрила двері, та ввійшла до свого підопічного, Майор міг встати, хоча силкувався це зробити, лейтенант, швидко кинулась до нього, обняла і тихо шепотіла «стій, цього робити не варто…» по її щоках текли сльози, так він живий, її коханий Майор живий! Цього більш ніж достатньо…
   Вони тихо сиділи та розмовляли, як раптом дев’ятнадцять штурмовиків «увірвались» в палату до побратима, це було неймовірне видовище.
        Корал відразу кинувся до Майора,
  - як ти мій брате?
  - як бачиш – посміхнувся Майор – перемотали мене та загнали бляшанку в руку… А ти краще скажи як там моя гвинтівочка?
  - Ну штурмовик є штурмовик що не кажи підколола Ельф, Майора. – все добре з твоєю гвинтівкою ніхто її не чіпав!
  - Ти давай поправляйся, а то як ми без тебе на шашлики? – кинула Марокко.
  - О шашлики я люблю, заради них та такої компанії хоч на край світу…