Розділ 2

- Шикуйся – дзвінкий голос лейтенанта підняв птахів і вони зграйкою кинулись в небо, а потім кинулись на місце, здавалось, весь ліс спостерігав за тим що будуть робити хлопці та дівчата. Всі стали у дві шеренги по десять людей кожна,

обличчя кожного виражало цікавість та сміливість що чекає їх?

- Отже, перше ми повинні відпрацювати розвідку з дрона. Скласти карту і підготувати наступ. Ви повинні поділитись… Майор ти командуєш однією групою, Корал ти другою! В кожного з вас в групі є два снайпери є топограф і аеророзвідники, чия команда перша знищить цілі той і виграв на завдання дві години! Вперед! – скомандувала Кинджал, і всі двадцятеро кинулися виконувати завдання. А Кинджал стежила за ними. Кожна команда працювала як один механізм, ніхто не хотів програти. А ліс поволі оновлювався від старих шрамів війни. Птахи які вже звикли до військових натче серед своїх гніздилися між сосен, майже ніхто вже не боявся тих пострілів. Адже кожен в лісі вже звик до такого, Кинджал спостерігала за командами. На мить вона задумалась «А що як би не війна? Ким би я була? Певно чемпіоном олімпійських ігор з фехтування», адже кожен спортсмен мріє про чемпіонство. Інакше навіщо старання? Так її наполегливість дозволяла стати чемпіоном. За думками, Кинджал не помітила як команди виконали завдання, і чекали її подальших вказівок.

- Отже, товариство – мовила Кинджал – ваші звіти ви передасте мені в штабі, а тепер кожен допомагатиме мені, Майор, Ельф, за мною! – скомандувала Кинджал. « Невже це те про що я думав?» задумався Майор, вони троє підійшли до машини й звідти Кинджал дістала мангал, шампури, і два відра по п’ять літрів м’яса галявина наповнилась шумом кожен штурмовик зрозумів що це означає, а це означало тільки одне в них сьогодні відпочинок.

  Весело затріщало багаття, всі пішли робити шашлики, здається навіть ліс радів цьому. Вітерець грався з волоссям дівчат, всі були в захваті від ідеї провести час в лісі. Час невблаганно летів уперед і сонце сідало за обрій, найпрекрасніший час в такій компанії, компанії тих з ким пов’язане твоє життя. М'ясо весело шипіло на вугіллі, кожен робив свої справи хтось грав у карти, хтось просто курив, хтось мріяв про майбутнє…

- Білявко – так ніжно називав Марокко, Корал – про що мрієш? – запитав сідаючи біля неї, Марокко посміхнулась, і відповіла:

- про дім в горах, а ще щоб там був виноград, і я могла робити вино,

близенько щоб було озерце.

- Цікава мрія, я теж мріяв про озеро. – Мовив Корал, вони двоє продовжили далі спілкуватись, Корал захоплювався красою Марокко. Кому ж не сподобається смугла витончена дівчина з сильним характером…

   Вечір зайшов на свій трон так само не помітно як і  ранок, білявка з Коралом сиділи на траві та говорили про своє… вони й не помітили як їх команда по тихому знаку Кинджал розкинула намет. Прекрасніше й бути не могло…

- Цікаво про що все-таки тріщать білявка та Корал – запитав Майор

- А ти що ревнуєш? – Ельф таки підхопила Майора.

- Я? Ніяк і не думаю про це – заперечив Майор,

- Доведи – кинула Ельф.

- Гаразд, що я повинен зробити? – запитав він

- Не заважай – встряла, Кинджал. – Най любують голубки – продовжила  лейтенант.

        На галявині заграла скрипка. І весело всі пішли до столу, Корал з Марокко теж пішли, яким же було їх здивування коли вони побачили намет…

- Що голубки, так затріщались що й не зогляділи як намет став? – Майор тут як тут

- ми сьогодні ночуємо в лісі? – запитала Марокко,

- так – відповіла Кинджал.

Це була прекрасна ідея. Місяць знову засяяв на галявині тихе потріскування полум’я, десь вдалині Сова співала своє грізне «пу-гу-уууу» а на галявині пахло приємно печеним м’ясом та картоплею…

 Все було готове до загальної вечері.

- Товариство, - Кинджал встала з за столу, - через три тижні нас жде операція, і я хочу, щоб цей час був гарно проведений, бо ми не знаємо що чекає нас після операції, і чи зможемо ми знову так зібратись, але я впевнена в одному точно що ЗАЕС ми точно звільнимо! – Сказала Кинджал.

- Так точно, сестро – мовив хор голосів, серед них голос Корала і Майора твердо звучали в натовпі і всі весело кинулись на галявину.

  Після вечері кожен пішов лягати спати, а Марокко з Коралом дременули в ліс,

звісно уважний читач здогадається що між цими двома майорить іскра доволі ніжних відносин, і він не припуститься помилки…

 Отже, ці двоє пішли до лісу, місяць здається грав з ними в хованки то ховався за хмари то виглядав, він кидав блиски на двох закоханих людей, здавалось він підтримував їх роман… Звісно він володар ночі, а вони тепер його діти, Білявка з Коралом побігли до озера, неймовірний краєвид відкривався на весь ліс, тут було так красиво що аж дух захоплювало. «Кращого місця певно і бути не може» подумав Корал, вони з білявкою присіли на траву, він гладив її розкішне волосся, а вона горнулась до нього не мов та голубка, їхні очі говорили за них.

а зорі здається писали на небі «ось вона неймовірна пара!»

- Білявко? – тихо запитав Корал – чи кохаєш мене?

- Так. - Відповіла Марокко.

- Чи зостанешся вірною? – знову запитав він,

- Так – відповіла вона,

- Марокко я… - його голос задрижав ніби осінній лист, він раптом згадав те поранення під Бахмутом, як Білявка ні на мить не покидала його, вона швидко одягала джгут і намагалась заспокоїти Корала, як вміла дівчина.

- Я кохаю тебе – пошепки сказав Корал.

Місяць знову яскраво кинув світло на галявину, як раптом шум в кущах відвернув увагу хлопця і дівчини,

- хто тут? – не голосно запитав Корал, у відповідь була тиша, вони побігли в кущі дорогою вони вхопили палиці. Порушнику їхнього спокою того тільки й треба було, діждавшись поки Марокко і Корал наблизяться в хащу, він вискочив на них зі шпагою, зав’язався нерівний бій двоє проти одного противник вправно відбивав удари шпагою. Здавалося шпага це його рука, так чітко він володів нею.