3

Тім провів Мері до дверей її квартири, саме тому часу було витрачено набагато більше, ніж, якби вона поверталася додому з Мітею. А біля входу попередив, що не має наміру знайомитися з її батьками. Це засмучувало, адже Мері так хотілося показати своїй мачусі, що вона не настільки беззахисна і зовсім не самотня.

- Простіше взагалі позбутися цієї проблеми, - пояснив Тім, помітивши її занепокоєння. Говорив він різко, при цьому настирливо натискаючи кнопку дзвінка, це не могло заспокоїти.

- Ти ж не робитимеш з Ханою нічого... поганого? - спитала Мері з тривогою. Але Тім не відповідав, подумала, що він щось задумав, і навіть пораділа, що їм ніхто не відчиняє двері.

Тім тільки хмикнув, його трохи дратувала дурість Мері, тому вирішив ніяк її не заспокоювати, а після ще одного тривалого натискання на дзвінок, нещадно заявив:

- Я її викину з балкона. Голос Тіма звучав серйозно, але коли він зрозумів, що Мері думає про варіанти порятунку мачухи, пробурчав "ну і дурепа" і, нарешті, посміхнувся.

Він і сам смикнувся від несподіванки коли двері різко відчинилися, і занадто, як для хлопця з суперздібностями, здивувався, коли побачив замість батьків Мері того самого лікаря з лікарні.

- Чому не заходиш? Забув, як це робити без ключа? - почав лікар, хоч це був не він, і додав, з наголосом, - хто САМЄ я?!

Мері зайшла в квартиру перша, пройшлася по кімнатах у пошуках когось із членів сім'ї, але їй це не завадило почути, як Тім сказав, трохи нервово:

- Ваші особистості схожі. Він і є той самий…?

- Неможливо! - була різка відповідь Людвіга, а Мері подумала, що в того лікаря голос точно був іншим.

Після невдалих пошуків, Мері повернулася до передпокою, Фіц, тепер це був саме він, їй коротко пояснив:

- Увімкни телефон, у тебе повідомлення, - і додав, задумливо, - не розумію, чому цей... ну, твій тато, втік з нею. Я цього не планував...

Невдовзі Мері змогла включити телефон та справді отримала повідомлення наступного змісту "Мері, дорогенька, нам із Ханою потрібно було терміново поїхати. Не хвилюйся. Дідуся привезуть тобі вже сьогодні, я просив дядю Юру забрати його з притулку".

Мері знала хто такий дядько Юра, але навіть якщо вони й знайомі, чи не надто було батькові просити про це свого нового помічника, з яким той і сам був знайомий лише кілька тижнів. І взагалі, чому тато не подумав зустрітися з нею перш ніж виїхати.

- Я не знаю, що він думав! Я тільки-но вийшов, щоб прийти як людина через двері, повертаюся,     а їх обох вже немає, - відповів Фіц на німе запитання Мері.

- Ти перестарався, - зітхнув Тім, і додав, трохи на підвищених, - але навіщо?!

- Вона повинна була засвоїти урок, - пояснив на те Фіц, гордо піднявши підборіддя вгору.

Мері затягла "тато", і голосно заплакала.

Це було занадто для Тіма, він не любив плакс, тому поспішив на вихід, але Фіц зупинив його, вигукнувши:

- Не можна у вікно! Іди через двері!

Тім зник тут же, але, судячи з того, що вхідні двері не плескали, він все ж таки скористався вікном, хоча це не відомо.

Настала пауза, Фіц не знайшов що сказати, але злякався Мері, коли зрозумів, в який бік схиляються її думки, і навіть прошепотів з тривогою "ні".

- Знайду маму тоді..., що ще залишається, - крізь сльози повторювала Мері, - тато, можливо, ніколи не повернеться.

- Дурна дитина! Поділишся зі мною енергією, і безглуздо чекатимеш поки я дам тобі чарівну силу?! - вигукнув Фіц, готовий обдурити її відразу.

- Якщо стану сильною, мені ні тато, ні мама не потрібні будуть. Я сама про себе подбаю, і про дідуся...

Те, що вона сказала, виявилося дуже переконливим для Фіца, тому незабаром він отримав багато енергії. Мері не вперше ділилася нею з ним, але цього разу, вимовляючи заклинання, її збентежила одна фраза Фіца, "пробачу тих, хто мене зрадив", але вона відразу забула про це. Воно і зрозуміло, їй передали до рук фіолетовий маленький блокнотик, не дуже товстий, але все ж таки сторінок у ньому було чимало.

- Площина можливостей твоя! Але знаєш, тобі не потрібно в неї заглядати, сторінки самі будуть перегортатися, у процесі використання пунктів-здібностей, - пояснив Фіц, передбачаючи її реакцію.

Мері діловито взяла в руки блокнот, розглядаючи напис на обкладинці, і довела, що все зрозуміла, коли, навіть не намагаючись його відкрити, злетіла під стелю і зробила кружальце навколо люстри.

- Тут написано, що поки сторінки не закінчяться, НІХТО не зможе у мене його відібрати. Все вірно?

Фіц хотів відповісти, але Мері й так зрозуміла про що він подумав, і задоволена вилетіла геть через вікно на кухні.

Прекрасний будинок з широким видом на сад, одного чудового ранку струсонув від занепокоєння, хвилювалися не стіни і дах, а мешканці всередині. Це були три нові господині, які тільки вступили у володіння нещодавно купленого ними майна, а саме мати середнього віку з двома гарненькими, або близько того, доньками.

Спочатку, в кімнаті старшої дочки само по собі відчинилося вікно, і надто широко прочинилися двері, бідолаха тільки скрикнула, але тут же завмерла від страху, про всяк випадок. Пізніше, в коридорі, почав шалено гавкати їх кудлатий пес невизначеної породи, він робив це так довго і настільки завзято, що навіть весь видихнувся та захрип. Мама дівчаток, висока чорнява жінка, залишивши свої заняття на кухні спробувала заспокоїти пса, але як тільки повернулася на кухню, сама розрядилася такими криками, які могли посперечатися з гавкотом Лунтіка не лише за гучністю.

"Що трапилося?" повинні були запитати її дочки, коли збіглися на крики, але вони не мали питань бо все побачили на власні очі.

У цьому будинку кухня переходила у вітальню, там був кухонний стіл та обідній і кілька стільців. Добре вписуватися в обстановку бежевий диван із позолоченими ніжками, тепер він найбільше впадав у вічі, його ніжки, як ріжки, стирчали в різні боки і приваблювали блиском своєї позолоти.