2

Того дня, походжаючи вздовж цегляного паркану занедбаного пансіонату, Мері здавалося, що вона потрапила до зоопарку. Сам паркан був невисокий, з великими білими кулями на стовпчиках, через кожен метр кам'яної кладки. На першій кулі, поки вона йшла, їй попалася білка, Мері навіть пограла з нею трохи, на другій чорна ворона, біля якої вона, після вчорашнього подібного зіткнення, вирішила не затримуватись. А ось на третій кулі розвалився, якщо можна так сказати, білий кролик чи заєць, він сидів, звісивши свої довгі задні лапи з кулі так, що це виглядало смішно.

- Кролику, який же ти гарненький... - захоплено промовила вона, вирішивши побути біля нього довше. Але їй не дуже пощастило, милий заєць від неї втік, вірніше, звалився з кулі по той бік огорожі.

Після гучного "ой!", Мері не стала чекати, коли заєць знову з’явиться, пішла далі, ніби знала що це ще не все. Так і вийшло, паркан закінчився, але не скінчилися тварини. Першим їй на зустріч вийшов їжачок, але його Мері з легкістю переступила, він потім так і не зміг її наздогнати. Був ще трубкозуб, якого Мері прийняла за чиюсь домашню свиню, але шукати власника не наважилася, важко утримати тварину від якої й сама тікаєш.

Поява звичайнісінького рудого кота залишилася б для Мері непоміченою, якби він не влаштував безладдя серед голубів, що тинялися поруч, перед тим як підбігти до її ніг, і потім голосно закричав, вимагаючи їжу. Мері повинна була подбати про те, щоб нагодувати голодного, але цього разу це не мало сенсу, їжа сама підійшла до нього, тому Мері злегка запанікувала.

Це був папуга з яскраво-жовтогарячим пір’ям, такий самий як живе в Єви, перебуваючи поруч із її домом, Мері була впевнена що це саме він.

Як тільки Мері спробувала схопити папугу руками, він підстрибнув і заговорив "Кеша добрий! Кеша добрий!»

– Кеша! Додому! - закликала Мері, але коли побачила, що він дивиться на неї і слухає, додала, - не хороший Кеша, а дурний!

Папуга пройшов повз кота, мало не зачепивши його вуса, повністю ігноруючи загрозу для життя, і звернувся до Мері голосом, який вона вже колись чула:

- Ти розумієш про що я говорю?!

- А ти? Ти що, РОЗУМІЄШ?!, - Але Мері надто звикла до дивного, тому продовжила, - тоді слухай! Коту тільки лапу простягнути, і нема тебе...

На цих словах папуга стрибнув коту на голову, і став нахабно проходжувати там, мало не падаючи, пухнастий цього навіть не помітив.

До Мері прийшла здогадка, і вона запитала трохи невпевнено "Фіц?", і отримавши ствердний кивок головою папуги, уточнила додатково:

- Той дивний дядечко, який постійно діставав мене, коли я була маленька?

- Так, так... Ха-ха! Мітя не зміг змусити мене забути, — вигукнув папуга захоплено. І вбік, насмішкувато, - слабак, я так і думав.

- Але Мітя сам про Вас каже! Ось зовсім недавно сказав, що Ви в Африку їздили, у відпустку.

- Стільки сил витратив, не можу відновитися, - погодився папуга, і раптом весь стрепенувся, навіть підстрибнув, - отже, казав! Але навіщо?

Мері й сама замислилася, але в неї знайшлося пояснення, яке трохи збентежило її співрозмовника.

- Ніхто з його друзів нічого не знає про його справжню родину, і навіть не бачили, як він виглядає, - далі Мері трохи захопилася, - він тільки зі мною міг поговорити про тата...

- Стоп! Зайве вже. Родина, сім'я?! Батько?! Та він нас уникає! - Фіц все ж таки не втримався на голові кота, і звалився на землю, але відразу підскочив і продовжив, - він відмовляється допомогти! У самого стільки енергії позитивної, він може спокійно жити людиною! А я?! По крихтах збираю...

Мері зрозуміла, про що він говорить, тому кивнула, але їй одразу довелося крутити головою по-іншому, бо вона не хотіла давати те, що в неї попросили.

- Вибачте, не можу Вам дати енергію... Не хочу бути поганою. До того ж мені Мітя забороняє, - Мері й руками склала хрестом, показуючи цим, наскільки серйозно налаштована.

- І що?! Що він тобі зробить? Не варто боятися, він все-таки ще дитина! - Фіц теж був наполегливим, але на Мері це слабо діяло, адже виглядав він при цьому маленьким папужкою.

- Він зникне, зробить так, якщо я ще раз зроблю помилку, - була її коротка відповідь, перед тим як зникнути.

Активні події відбувалися у квартирі на дев'ятому поверсі, де останнім часом був будинок Мері. Хана втомилася повторювати раз у раз своєму чоловікові про те, яка дивна у них дочка, і цього разу вирішила показати йому це наочно. Підняла чоловіка дуже рано, і потягла за собою в кімнату Мері, і сховала там, голосно вигукуючи:

- Дорогий! Дивись уважно! Після не кажи "не може бути!", І не думай "моя дружина дивна" або "про що вона думає?". Подивись і сам переконайся!

На ці голосні вигуки відповіді не було, але її чоловік покірно пішов за дружиною і вмостився на пару подушок у кутку, місце, яке при вході через вікно не дуже помітне. Воно було дуже вдалим для спостереження, і там виявилося дуже зручно спати, тато Мері вибрав останнє.

Мері й не здогадувалася про пастку, яку для неї підготували в тому місці, куди вона пересувалася повітрям з велосипедом у руках. Вона була впевнена, що повернеться непоміченою, адже її мачуха та тато в неділю до десяти з ліжка не піднімалися.

Хана крутилася біля вікна, чекала, чекала, і це сталося, але дивне в результаті вийшло. Мері першим закотила велосипед, і він завис там, але сама вона впала, адже час невагомості для неї зупинився, а мачуха до того ж грубо "допомогла".

Мері летіла, і якби дорогою вона не приземлилася на шістнадцять дятлів і дванадцять голубів, які її таким чином підстрахували, від неї при падінні нічого б не залишилось. А так вона дійсно впала, але при цьому майже не постраждала, хоча це не для тих, хто бачив її за вікном, пролітаючу повз, або лежачу на асфальті біля будинку.

Хана не знала як спустилася, від шоку загубилася і забулася, але вчасно біля виходу з дому відновилася, в голові дозрів черговий план, тому, з'явившись на вулиці, вона голосно закричала.