Розділ 3

                                                   Розділ 3

Червона «двійка» зупинилася на розі. Концерт ще не скінчився. У сквері навколо театру не надто густо сиділи на лавах люди. Голос Таїрова звучав з динаміка, і вони слухали концерт безкоштовно. Таїров виконував заключну пісню:

"Тільки ти одна, тільки ти одна..."

Надійка чула її, як не почути, коли магнітофони кричать з кожного кіоску, але не знала, що це, Таїров. Втім, чула вона лише одну цю фразу, яка повторювалася незліченну кількість разів. Що там  

далі вона не чула, не почула і тепер. Останні слова захлинулися в якомусь утробному вереску, який, очевидно, мав означати пристрасний заклик. Пролунали оплески. Машина рушила і під'їхала ближче.

     Хлопець, що сидів поруч із водієм, повернув до Надійки голену голову. У напівтемряві здавалося, що замість очей у нього просвердлені дірки. Фізіономія виконана незграбно, простонародний говір. Такі додають невигадливу лайку до кожної фрази.

- Ось його тачка, білий "Вольво", давай.

Хлопець випустив  Надійку  з машини. Вона вийшла і, не поспішаючи, попрямувала в зазначеному напрямку.

Ось він, цей верескливий дурень, іде і думає, що він людина, а він фактично вже... Надійка зупинилася біля машини.

— Будь ласка, ваш автограф... Таїров трохи здригнувся, не так вже й   часто просили автографи, а останнім часом майже не просили. Втім, сьогодні приймали  непогано, навіть з урахуванням старань агентів. Вона, очевидно, першою вибігла із зали, щоб чекати на нього. Що за страховисько. Ні, вона просто дивно одягнена.

Поблизу було видно, що Таїров не такий молодий, а може, просто  старо  виглядає. Його обличчя покривала мережу дрібних зморшок, а шевелюра,яка здавалося розпатланою насправді була ретельно укладена. Глибоко посаджені очі дивилися стомлено. Він був весь вичавлений і насилу змусив себе посміхнутися.

Надійка  простягла йому листівку та ручку. Вона любила класику і бардів і вважала, що за всіма людськими законами у такого хиляка, який повторює без кінця жіночим голосом одну безглузду фразу, не повинно бути серця, але за законами анатомії воно, очевидно, було, бо, коли Надійка вистрілила, його щелепа смішно відвисла. Вона відступила назад. Червона «двійка» поглинула її і рушила.                                                   

      Кретин дивився вперед, як гумова лялька. Машина минула центральні вулиці і раптом виїхала на зовсім незнайоме Надійці  місце. Хто вони і що їм наказано? Їй стало страшно. Чому вона опинилася на передньому сидінні?

- Ви знаєте, куди їхати? — спитала вона.                                                     

Ніхто не відповів. Зараз той, що сидить ззаду, накине їй на шию зашморг. Але ж вони люди, чорт забирай! Принаймні анатомічно. І напевно, те, що піднімається нижче пояса, єдине, що ріднить їх із представниками людського роду. Ні, вона не для того вистрілила, щоб зараз пропасти. Вона розумніша за цих двох приматів.

        Надійка  зірвала перуку і струснула головою. Волосся безладно розсипалося по плечах. Вона прибрала пасма з чола і сіла впівоберта .

- Цигарку.                                        

Той, що сидів ззаду, був схожим на сільського хлопця. Його цілком можна було уявити біля комбайна чи трактора. Очевидно, вимога Надійки не була передбачена інструкцією. Відповіді не було.

- Я сказала, сигарету. Втім, ти й сам нічого. Цілком нічого.

Погляд  Надійки став важким.

— Ну ти, — пробурчав той, що сидів за кермом, — не розмовляти.

— Чому мені не розмовляти, після роботи треба скинути напругу.

Вона зверталася до того, що сидів ззаду, зашморг, мабуть, у нього.

- Ти підійдеш, це видно.

- Видно? - хлопець не витримав.

— Ну звісно.

- Як це?

— Потім скажу, точніше, покажу. Машина повернула на путівець.

Той, хто сидів за кермом, мабуть, добре знав маршрут.                                            

- Ми кружляємо, так? — наївно поцікавилася Надійка і, звертаючись до  

голеній потилиці водія, додала:

 — А ти, любий, будеш другим. Давайте десь зупинимося.                  

І тут, що сидів за кермом, перервав мовчанку:

- Зараз.

 Машина завернула у лісосмугу, попетляла між деревами і раптом різко зупинилася. Той, що сидів за кермом, усім тілом повернувся до Надійки.

- Вилізай.

Той, що  сидів позаду щось буркнув, і Надійка зрозуміла, що вихід з машини не входив у програму. Вона ступила на траву і помацала під плащем пістолет. Хлопці вилізли слідом. Загалом звичайні хлопці, трохи молодші за неї.

- Ну? - Потягнувся до неї водій.

— Я ж сказала, що ти будеш другим.  Той, хто сидів позаду, хмикнув.

— Другий має свої переваги.  Отже, хлопчики спочатку короткий інструктаж. Ерогенні зони у мене тут і тут.

Надя провела у себе по шиї до стегон і з жахом помітила, що в неї тремтять руки.

"Спокійно, - сказала вона собі, спокійно".

— А тепер відверніться, я люблю, щоб без усього, я роздягатися буду. Ну?

Вони переглянулись. Той, хто вів машину, щось пробурмотів, він, мабуть, головний.

— Швидше, хлопці, не пошкодуєте, це секундна справа.

Вони перекинулися пошепки якимись фразами і повернулися до неї потилицями. За мить два короткі постріли поклали їх обох обличчям униз.

Надійка  стискала пістолет, втім патронів вже не залишилося. Було холодно. Тоненьким півколом світив між деревами місяць. Що робити тепер? Вона не вміла керувати машиною. Та й машина навряд чи допоможе. Її дістануть скрізь. Додому не можна. Та й де вона, як звідси вибратися?

По траві зашурхотіли шини. Сріблястий «Мерседес» зупинився біля неї. З машини виліз Ваватич.  Він оглянув трупи.                                      

— Я сподіваюся, що ти розумієш, що бігти безглуздо?

Надійка притулилася до червоної «двійки», їй раптом стало байдуже.