Розділ 1

Дівчина сиділа, випроставшись, і тримала на колінах сумочку. Олександр Ваватьйович, або Ваватич, як називали його за спиною підлеглі, а в обличчя — безпосереднє керівництво, вважав себе фізіономістом. Напевно, читає нісенітниці, якими наповнені жіночі журнали та газети з працевлаштування. Одягнена, згідно з порадою тамтешніх психологів, консервативно, злегка підфарбована. Світла блузка, піджачок. На запитання відповідає чітко. Отже, факультет іноземних мов. Мова англійська, французька.                                          

   — А де ви раніше працювали?

—  Рік у школі.                                     

—  І що, вам там не сподобалося?      

—   Школу закрили,   дітей перевели в   іншу, а вчителів звільнили.                      

—  Значить, у школі  працювали...             

— І складала кандидатський мінімум, — дівчина запнулася, — втім, це неважливо.

Вона підняла на нього очі. Широко розплющені блакитні очі дитини. Наївна мамина донька.

Ваватичу подобалося розмовляти з претендентками, які приходили за оголошенням. «Референт-перекладач до 25 років. Знання комп’ютеру».

Комп’ютер справді стояв у нього в приймальні, і було б непогано, щоб хтось на ньому працював і, нарешті, налагодив діловодство, і свого перекладача теж добре б мати.

     У свої сорок сім Ваватич помітно погладшав, як багато колишніх спортсменів, і в сексі цінував простоту, але можливість серед білого дня     повалити   секретарку прямо на стіл входила в його уявлення про  красиве життя

Але це блакитнооке дитя... клопоту не оберешся. Він вважав за краще чіпких дівчат, які думали, що, трахнувшись із шефом, роблять кар'єру, такі самі усувалися, зрозумівши, що з нього багато не викачаєш.

    Дівчина трохи повернула голову. Волосся у неї розкішне, та вона природна  білявка, принаймні, майже природна.

- А комп'ютер ви знаєте?

- Так, на рівні користувача.

— Як вас звати?

- Надія Леонідівна, Надія.

—  Бачите, Надю, у нас особливі умови, потрібна висока швидкість набору.

На її обличчі з'явився вираз нудьги. З такими очима важко приховати свої думки: «Що тобі потрібне, і сліпа тетеря побачить без окулярів».

Надя не соромлячись  розглядала  Ваватича. Нестарий, але розжирілий мужик, дорвався до жратви і того, що вважає розкішшю. Напевно, ходить у сауну з дівицями, їсть ікру, їздить... куди там належить їздити?                      

— Ви здавали кандидатський мінімум, якою ж наукою ви хотіли займатися?                                                      

- Лінгвістикою.

— Отже, англійська, французька, комп'ютер на рівні користувача.

Дівчина дивилася холодно, майже зневажливо. Вона встала. Стегна, мабуть, трохи  широкі на сучасний смак, але в цьому щось є.

— Ви ще щось вмієте, Надійко?

- Стріляти.

— Очами?

— Ні, з малокаліберної гвинтівки та пістолета.

Ваватич присвиснув.

- Серйозно?

— Цілком, по гвинтівці майстер спорту, а по пістолету — перший розряд.

— А зараз не тренуєтеся?

Вона раптом засміялася і сказала, не йому, а в простір, ніби сама собі:

— Ні, але починаю розуміти терористів.

Безпосередній шеф називав Ваватича генератором ідей. Важко сказати,  чи   було це  похвалою чи глузуванням, але Ваватичу часто приходили в голову ідеї неординарні.

— Ви любите музику, Надю? На обличчі дівчини Ваватич прочитав:

"А яке ти, старий хрін, маєш до неї відношення?"

Вона знизала плечима.

— Ви бачили афіші. Співає Євген Таїров. Виступатиме в оперному театрі. Найдешевший квиток — тридцятка. Бажаєте піти туди безкоштовно?

Ваватич промовив усе це, перебираючи папери в шухляді столу, а потім подивився на Надійку. Вона стояла, опершись ліктями на спинку стільця. Очі її сміялися. Чорт забирай, якщо цей міхур не бере її на роботу, то можна розслабитися і не  удавати  з себе ідіотку.

Надійка  широко посміхнулася і сказала:

— Безкоштовно ні в якому разі, за 50 доларів по бідності можна, оскільки я зараз без роботи,  і лише в останній ряд.                                          

Ваватич пирхнув. Зовсім непогано, і вкотре підтверджує те, про що говорив шеф. Цей, як сказано в численних рекламних статтях, екстравагантний скандаліст втрачає популярність.

- А які виконавці вам подобаються?

— Та їх усіх роблять  однаковими.

- Хто їх робить?

— Очевидно, той, кому вони потрібні. Ваватич відкрив ящик столу і дістав

сигарети. Ця Надійка, яка навряд чи ходить на такі концерти, чудово все розуміє. А Евген Таїров, який випробовував все в натурі, уявив себе зіркою. Ваватич згадав, як, сидячи на стільці, на який зараз спиралася Надійка, Таїров щось казав про  контрапункт. Ваватич не знав точно, що таке контрапункт, але вирішив, що з таким бабиним голосом, як у цього Евгена, про такі речі краще мовчати. Щоправда, ті,  хто займався розкручуванням Таїрова, говорили, що для зірки важливий не голос, а зовнішність і сексуальність.   Йому важко судити, він не жінка, але такий імідж йому не подобався. Але у Таїрова були шанувальниці, він бачив сам.   Хоча, звичайно, проникливі листи та інтимні пропозиції фанаток, які друкували газети, складали агенти Евгена. Один з них так прямо і сказав, що зірку можна зробити з будь-кого, все вирішує рекламний галас. А чого варта хохма про нібито не сплачені Таїровим  податки. Розрахунок простий як ріпка, якраз для наших дурнів. Коли людина має такі доходи, значить, вона талант. А якщо зуміти перетворити такий концерт на тусовку, де престижно з'явитися в партері, то, те, що відбувається на сцені, взагалі не має значення. Але для цього потрібні гроші, гроші та знову гроші. От і зробили зірочку, скільки вбахали, хоча б подумали, коли укладали контракт. Тепер це, як здавалося раніше, боязке теля вимагає дотримання контракту, а доходи від його концертів, незважаючи на створену — хто б знав, якими зусиллями, — видимість успіху, не окупають витрат.