Повернення у свiт живих

 Прямо в кабінетi відкрився портал, куди вона, не без остраху зайшла. Спочатку жінка не могла зрозуміти де вона, що з нею. Все якесь розпливчасте, звуки просто розривають вуха. Приклавши руки, відчула що вони якісь занадто м'які. Подивилася на пухнасті, чорнi подушечки,i тільки тут усвідомила що вона тепер в котячiй тушкi. 

 Погода , за час її перебування в потойбіччі, не надто змінилася. Дощ правда перестав. Але все так же хмарно, вітряно та прохолодно. Таке "радісне " лiто цього року.  I тут вона побачила малого Джека, який бігав по парку. Вирішила зав'язати з ним розмову. 

 "Нi ну має ж вiн мене впізнати - роздумувала Оля - Скільки його вигулювала, котлет згодувала, брюшко його чухала. "
 Ага. Впізнав називається. Те що це була не найкраща ідея, стало зрозуміло вже на пiв дороги. До цього моменту рідненькі, милi оченята налилися кров'ю. Ікла виставивши, слюнею бризкаючи ,в несамовитому гавканні попер на неї. 
 Оля ледве встигла розвернутися, ато б розідрав на мiстi. Проте все-таки , лапою зачепив за спину. Так мало того , віддер шматок шерсти. На шовковистий, блискучiй шерстi, вирваний шматок. 
- Ну все блохастику. Габелi тобi. - випустивши кiгтi , накинулася на свого кривдника. 

- Джек!!!
- Маркіза!!!
 Лунало поряд. Наступали сутінки. Накрапавший дощ, почав лити в повну силу, розлякавши відвідувачів парку бiля новобудови. I тільки парочка мешканців, описували під спільною парасолею чергове коло, викрикуючи клички своїх улюбленців. 

- Отже ж паразит такий. - проговорив братець. - Загнав напевно бідну кицьку... 
- Ну не така вона вже в мене бідна - вiдiзвалася сусідка - кiгтi в неї гострi. 
 Джек, який забився під смітник, аж під самий край , з котячою лапою на мордi, це відчув добряче. Оля радiла що двоє , призначені небесами , не без сварки, але знайшли спільну мову. Їй навiть було шкода перервати романтичний момент, але голос в головi сказав: 

"Панi закругляйтеся. Вас в реанімації відкачують" 
"Але ж я майже нічого не встигла зробити. "
"На майбутнє - уважно читайте на що підписуєтеся. Ми вас обіцяли закинути у свiт живих, до поки вас лiкарi не повернуть до життя. Ваше щастя , що пекло це солідна контора , з iменем та репутацією. А то могли б душу, дрібним шрифтом у вас вiджати"
" Так, а мені що робити?" 
" Доробите ваші справи в вашому тiлi. Шевелiться давайте. Ви в нас тут не однi". 
 Випригнувши з пiд сміттєвого баку, кинулася прямо братові в обійми. Вся така трясуся , втискаюся , боюсь - боюсь- боюсь.  Хоча якщо судити по виповзлiй слідом розцарапанiй мордi, з розірваним вушком, то це ще кому боятися треба.
 А ЩОБ ЗНАВ, ЯК ДО НIЖНІХ ТА ТЕНДІТНИХ ЛІЗТИ.  
 В очах почало темнiти. Душа відлітала з тіла кицьки. 

 Відкрила очі , вже в білiй палатi. Навколо стовбичили чоловік, сестра зi своїм, а молодшого не видно. 
- А де Денчик з сусідкою? 
"Невже розсварилися." - стрiльнула в головi думка. 
- А ти звідки знаєш? - почулося брата з дверей. 
 Піднявши голову (з чим допоміг чоловік , бо шия ніяк не бажала слухатися) побачила у дверях призначену небом , i затверджену пеклом пару. 
- З небес багато чого видно.