Де обита істинне кохання

 I о чудо. Відразу знайшла потрібне віконце. Між дев'яносто восьмим, та десятим. Ну де ж йому ще бути ? 
 Працівниця , молода на вигляд дівчина, якісно вiдрiзнялася вiд попередників. Першим ділом запитала, а нащо взагалі той бланк? Ну Оля i розповiла про невезучого брата, якого після двох років стосунків дівчина кинула. 
- Ну не можу я так просто вiдiйти в iнший свiт, не залишивши малого без пари. 
- Панi, тоді вам в Міністерство Вселенської Любовi. П'ятисотий поверх . Повністю їх. 
 Полетіла знову. 

 В безтілесному станi, душа втоми не відчувала. Але дістало уже сильно. Проте все-таки долетіла до п'ятисотого поверху.
 - Обережно!!! - пролунало з верху. 
 Оля притиснулася до стіни. Якісь чоловіки, спускали меблі. 
- Чого вам? - крикнув з гори. - Та піднімiться вже , не стовбичте на проходi. 
 Піднявшись, Оля побачила що ремонт йде повним ходом. В одних кабінетах меблі виносять , в iнших вже щось фарбують. 

- Панi, що вам потрібно то? 
- Міністерство Вселенської Любовi.
- Його лiквiдували на початку тисячоліття. Вiджила своє структура. Що саме вам потрібно? Департамент статевих задоволень. Група дружби та приязностi. Чи відділ миттєвих стосунків. 
- Менi істинне кохання потрібно. 
- Гм - сказав чолов'яга, почисуючи бороду. Розгорнувши сувій під пахвами, додав - Задача. 

 Коли сувій закінчився , звернувся до хлопців: 
- Хто знає , де нині істинне кохання обита? 
- П'ятдесят восьмий поверх. З лiва комірка, в самому ,самому  кiнцi. 
 Гробова тиша. Вантажники поставили меблі. З кабінетів повилазили маляри зі штукатурами. Весь цей натовп, обступив молоденького вантажника. 
-ТА Я МЕБЛІ ТИМ ДІВЧАТКАМ ПЕРЕНОСИВ. 

 Невеличку обшарпану комірку , займали всього дві дівчинки, якi пили чай , бесідуючи про своє. 
-  Доброго дня - привіталася Оля - Тут обите істинне кохання? 
 Дiвки, вiдiрвавшись вiд чашок та плiток, подивилися на гостю. 
- А вам потрібне істинне кохання ? 
- Так , звісно. 

 Що тут почалося . Дівки вскочили , підібрали найзручніше крісло, всадили i стали на перебій пропонувати каву , чай та різнi смаколики. 
- ТА ЩО З ВАМИ? 
- Панi, ви навiть не уявляєте яку радість нам зробили - сказала одна з дiвок. 
- Ми тут сидимо , з початку тисячоліття - продовжила iнша - i ви перша кому знадобилося істинне кохання. 
- Ми вже - стерла з щоки сльозу її товарка - зневірюватися стали, що воно хоча б комусь тут потрібне. 
- Ну, ну сама бачиш, все не так погано - втiшала її колега. 

 Після чаю зі смаколиками, Олю все ж таки направили знову на п'ятисотий поверх. Архіви то всі там. Вона мала підняти записи, хто саме на небесах зачислений братові. Зробити це виявилося не так то просто. 

 Архіваріус , старезний , сивий , з довжелезною бородою, хропів на пiв поверху.  Кричучи на всі легені, вона так i не змогла його добудитися. Плюнувши на цю затію, пішла шукати сама. 
- КУДИ ПІШЛА!!! - жінку прямо перевернуло в повiтрi вiд несподіванки, та голосу, вiд якого шафи по здригалися. 

 Віддихавшись , вона передала дiду записку , дану їй дівчатами. 
- Я погано бачу.- сказав старий , притуливши папірець  прямо до очей. - Що тут написано? 
- От ніби чуєш гарно. 
- Ти що сказилася? Ніхто тобі нічого чухати не буде. 
 Оля важко зітхнула. 
- Якщо це рай, то що ж тодi у пеклi?