Панi ви вмерли. Але не переживайте

 Оля сиділа на лавці, в приймальній Небесної канцелярії. В товаристві таких же напівпрозорих сутностей, чекала свою чергу на розгляд її питання. Людей на небеса що дня відправляється багатсько , черга довга, тож само собою згадався день життя. 

 Був звичайний червневий день цього року - дощ стіною , як з вiдра. Оля , вийшла на зупинці маршрутки , i з торбами пішла до новобудови. Братові телефонувати не стала. Його зараз краще не чіпати. 

 Заволікши торби в під'їзд, особливо нi на що не сподіваючись, натисла на кнопку ліфту. Як i очікувалося, ознак життя металева коробка не подала. 
  - Треба було в дитинстві , не іноземні мови прокачувати, а важкою атлетикою качатися. - піднімаючись хрипіла жінка.  

 Піднявшись на восьмий поверх, до металевої двері , вона почала ритися в сумочці в пошуках ключів. Минуло десять хвилин. Туш, помада, одеколон , парфуми, напівроставша шоколадка, в компанії з десятку фантиків та обкладинок з під солодощів, старий блокнот, дві прозорих списаних ручок, абонемент у фітнес  зал, паспорт з надтаємними даними - датою її народження. 

 I тут Оля згадала що навмисно поклала ключі в кишеню куртки. Аби потім під дверми довго не стовбичити, та не шукати. Відчинивши двері, відчула гаму ароматів барлоги покинутого холостяка - горілка , цибуля , щось згорiвше на плитi, скисле на столi , непраний одяг та немите тіло. 

 Не встигла ще й зайти до пуття , як де неї підбіг бульдог Джек. Малий , чорний з білою грудинкою, трясучи куцим хвостиком , пiдпригував ледь чи не до обличчя , з повiдком в зубах. 
  Поклавши торби , нахилилася над собацюрою : 
- I тобі життя нема ? - чухаючи за вушком , запитала жінка. 

 Жалібно - нещасне "у" вирвалося у відповідь. 
- Нічого , терпи. З господарем зараз поговорю, та вигуляю тебе. 
 Йдучи на слова "на на  на мене кинула вона" , які найкраще відображали стан господаря, Оля зайшла на кухню . За столом, густо всіяним пляшками, сидів худий хлопець, топлячи свою журбу - печаль в оковитій.  
- Добре Денчику,  що ти  в мене айтішник . За тижневу пиятику, давно б вже з роботи поперли. 

 Піднявши давно не голене обличчя, брат з зусиллям навiв очима фокус на сестру. 
- Катю не підколюй. 
- Допився . Я Оля . 
- Ну вибачай. Ти з близнючкою, в мене на одне лице. 
 Діставши лоток, з домашнiми котлетами, сестра поставила братові з словами : 
- Ти хоча б закуси . 
 Джек опинився  тут як тут . Пару котлет, миттю зникли в його бездонному ротi. 
- Я Джека вигуляю, потім у твоєму свинарнику приберуся. 

 Вже перевалило за вечір , коли Оля викинула останній мiшок зі сміттям з барлоги свого брата. Остаточно з ним розпрощавшись , одяглася i вийшла на вулицю. В сутінках дістала телефон, i набрала сестрi. 

- Здоров сестро , як там наш молодший. 
- Погано - на ходу вiдповiла Оля. - Все пиячить. 
- Добре... 
- Та нічого доброго. 
- Я не в тому сенсi. Завершу відрядження в Сумах, там в мене роботи дні на три лишилося, тоді будемо витягувати за вуха нашого молодшенького. До речi , що в нього там з Іркою то трапилося? 

- Та я сама тільки но з Чернігова приїхала. Чи то до iншого пішла, чи то застукав в ліжку з ким то.
- А сам то що говорить? 
- Вiн зараз не в тому станi, аби щось говорити. 
- Тримайся там. Під'їду , разом щось вирішимо. 
- Добре, бувай. 
- Бувай. 
 Зупинившись прямо посеред дороги, вона поклала телефон в кишеню куртки. Аж раптом скрип галь, сигнал автівки , i темрява навколо. 

 Оля летіла в небесах. Хмарини розступалися , перед білим тунелем. Влетівши в нього , вона опинилася в білому коридорi , де перед входом, її зустріло маленьке янголятко. Кучеряве , підлетівши на своїх крильцях , промовило солодким голоском : 
- Панi ви вмерли. Але не бiйтеся...
- Та що вже там тепер - перебила жінка. - Правила дорожнього руху треба було дотримуватися.