6. Шеррі. Сім років потому

– Ой, – вигукую не стримавшись, та торкаюсь низу живота.

– Шеррі, що таке? – Торі одразу ж підходить до мене та занепокоєно вдивляється в моє обличчя.

– Все добре, – посміхаюся якомога впевненіше. – Наче живіт трохи тягне. Та лікар казав, що це нормально, буває інколи. Не хвилюйся.

Торі ще раз підозріло окидає мене поглядом, а потім продовжує вішати кульки з протилежної сторони ялинки.

На останніх місяцях моєї вагітності, турбота за мною посилилася в декілька разів. Хоча куди ще більше! Взагалі на одинці лишитися не можна! І все через те, що лікар сказав, що багатоплідна вагітність потребує особливого нагляду. 

Тому за відсутності Мейсона мене по-черзі всі чатують. Вчора дядько Пол приїжджав з тіткою Мері. Сьогодні ось Торі на чергуванні. Завтра приїде Лаура, мама Торі і Мейсона (і моя тепер теж!).

Бурчу, звісно, більше для вигляду. Бо насправді завжди дуже рада всіх їх бачити.

З дядьком Полом ми швидко відновили стосунки, і він дійсно став мені справжнім турботливим дядьком, а тітка Мері – його дружина – моєю найкращою подругою.

А родина Мейсона взагалі прийняли мене як рідну! До того ж, як виявилося, сім’я у них міжвидова: його мама та сестра – леопарди, в той час як сам Мейсон і його батько – вовки. Тому Торі і Лаура неймовірно зраділи поповненню котячих в родині.

Біль в животі посилюється. Насправді живіт почало тягнути ще з самого ранку, але я мовчу та роблю вигляд що все добре. Та і строк народжувати близнят тільки через три тижні! Може це тренувальні перейми? Ну не можу ж я народжувати, коли Мейсон у відрядженні!? Він тільки завтра повернеться! Це як мінімум не справедливо! Хочу народжувати, коли чоловік поряд!

– Я вдома! – чую рідний голос і Мейсон заходить в кімнату з букетом моїх улюблених рожевих троянд.

– Мейсоне! – радію своєму вовку і відчуваю, як по ногам щось тече.

Ой! Здається і справді почалося.

Як же вчасно повернувся Мейсон! Наче відчув, що його донечки поспішають з’явитися на світ.

А через дві година наша вовчо-котова родина поповнилася ще двома красунями – Ешлі та  Брітні.

Моя новорічна обіцянка, яку я написала сім років тому, не просто виконана, а перевиконана!

Кінець!

Любі читачі, дякую, що приєдналися до прочитання цієї новорічної історії!

Напишіть, будь ласка, в коментарях чи було б вам цікаво читати саме невеличкі легкі історії, такі як ця?