2. Шеррі. Зрада! Зрада! Зрада!

Коли заходжу до зали, гучна музика, яскраве світло та велика кількість незнайомців приголомшують мене. Ще ніколи не бачила стільки різних видів перевертнів одночасно! Помічаю маски вовків, котів, ведмедів, лисиць і навіть є кілька масок птахів із роду яструбиних.

Між гостями вправно рухаються в’юнкі офіціанти, подаючи гостям напої. Беру один келих безалкогольного шампанського та відходжу подалі до стіни.

Насправді назвати цей захід балом можна досить умовно. Епоха традиційних балів, на яких дами в пишних сукнях з корсетами, а чоловіки в офіційних фраках танцюють вальс, уже давно минула. Зараз дами одягнені в сучасні вечірні сукні здебільшого досить відкритого крою, а джентльмени надають перевагу елегантним смокінгам. Танцювати вальс ніхто не забороняє, але більшість просто згрупувалися та спілкуються. Хоча і є декілька пар, які танцюють у центрі зали.

Уважно оглядаю перевертнів у котячих масках, але Джеймса серед них не видно. Слава Величному Звіру, дідуся також не бачу!

Помічаю, що з протилежного боку також є двері, крізь які виходять і заходять гості. Ага, треба перевірити. Ось воно що — тут декілька зал.

Наступна кімната меншого розміру. По центру стоять великі столи для фуршету, на одному з них —величезна піраміда із бокалів шампанського. Цікаво! Сподіваюсь, що ніхто не додумається витягти звідти келих! Навіть не уявляю, який лунатиме дзвін, якщо це все впаде.

Але і тут Джеймса не знаходжу. Тому повільно рухаюся вглиб, щоб потрапити до наступної кімнати.

Ця кімната також невелика й оформлена в будуарному стилі: грає джазова музика, світло приглушене, навколо свічки. Гості сидять на диванчиках та спілкуються, або грають у карти. Відходжу в тінь, щоб знову уважно всіх роздивитися. Не хочу привертати до себе зайвої уваги — мені потрібен тільки Джеймс.

Ось же він!

Джеймс стоїть у кутку неподалік від одного з карткових столів, спиною до мене. На ньому шикарний темно-синій смокінг, на лівій руці інкрустований коштовностями годинник — побачивши який, я і впізнала Джеймса. Це був мій подарунок йому на день народження. Хоч годинник і досить дорогий, зроблений під замовлення, але для Джеймса мені нічого не шкода.

Повільно прямую в його бік, розмірковуючи, яким саме чином мені з ним «познайомитися». Облити шампанським? — ой, ні, якась банальна дурня. Випадково зіштовхнутися — також не те…

Коли наближаюся, помічаю, що він стоїть не один. Заклякаю на місці, не дійшовши декілька метрів до нього.

І ні, це не мій дідусь, з яким я так боялася зіштовхнутися. Це… це… Ебігейл? Що вона тут робить?

Те, що це моя подруга, в мене немає жодного сумніву. Ми разом купували сукні. Я обрала червону за її порадою, а собі вона придбала темно-синю для святкування Нового року в клані. Але я зараз бачу її тут, у цій самій сукні, і вона розмовляє з моїм Джеймсом.

Ми зустрічаємось з нею поглядами, але після секундної затримки, вона розриває наш зоровий контакт.

— Коханий, це правда, що ти збираєшся зробити пропозицію нашій «принцесі» у новорічну ніч? — чую її муркотливий голос.

Що? Про кого це вона? Про мене? Він збирається зробити мені пропозицію?! Стоп, але чому вона сказала «коханий»?

— Так, — фиркає він і, хоч маска трохи спотворює його голос, я легко його впізнаю ― це точно Джеймс. — Старий наполягає, що вже час. Ти ж знаєш — місце альфи посяде той, хто одружиться з «принцесою». Я п’ять років на неї витратив! Це мій шанс нарешті змістити дідугана! 

Про що він говорить? До чого тут дідусь?

— Але ж, коханий, — Ебійгейл стуляє свої повні губи. — Невже ти мене покинеш? Як же ми з тобою?

Джеймс кладе руку на талію Ебійгейл та притискає її до себе.

— Не хвилюйся, між нами це нічого не змінить, — він говорить тихіше, але завдяки гострому слуху звіра я однаково можу чітко розчути його слова. — Головне ― це одружитися та посісти місце альфи. Звісно, нам треба буде затаїтися на деякий час. Але ж і до цієї події розчин для  приховування запаху чудово спрацьовував. Потім просто розлучуся з нею. Не погано було б, якби вона встигла завагітніти та народити, тоді ще і доступ до її трастового фонду дістану.

Знову відчуваю на собі насмішкуватий погляд Ебійгейл, яка визирає з-за плеча Джеймса. Коли він хоче обернутися, вона обіймає його за шию та цілує.

Як же… Як так… Невже це правда… Вони обоє мені брехали? Використовували? Весь цей час?!

Різко розвертаюся та швидко прямую до виходу. Не хочу тут бути! Хочу додому! Я все розповім дідусеві. Нічого він не отримає!

Намагаюся не бігти, щоб не привернути до себе зайвої уваги. Недопите шампанське віддаю найпершому зустрічному офіціантові, та все ж таки прискорююсь. Ось уже головна зала та двері на вихід. Залишилося ще трохи.

Виходжу в порожній хол та полегшено видихаю — незабаром буду вдома і цей страшний вечір для мене закінчиться.

Зриваю маску та роздратовано кидаю її на підлогу. 

— Шеррі?! — чую знайомий рідний голос.

Підводжу голову і бачу дідуся, який стоїть одягнений перед виходом на вулицю.

— Дідусю! — кидаюся йому в обійми.