2. Шеррі. Зрада! Зрада! Зрада!

Коли заходжу до зали, то гучна музика, яскраве світло та велика кількість незнайомців приголомшують мене. Ще ніколи не бачила стільки різних видів перевертнів одночасно! Помічаю маски вовків, котів, ведмедів, лисиць і навіть є парочка масок птахів з роду яструбиних.

Між гостями вправно рухаються в’юнкі офіціанти, подаючи гостям напої. Беру один келих безалкогольного шампанського та відходжу трохи в сторону до стіни.

Насправді назвати цей захід балом можна досить умовно. Епоха традиційних балів, на яких дами в пишних сукнях з корсетами, а чоловіки у офіційних фраках танцюють вальс, вже давно минула. Зараз дами одягнені в сучасні вечірні сукні здебільшого досить відкритого крою, а джентльмени надають перевагу елегантним смокінгам. Танцювати, звичайно, вальс ніхто не забороняє, але більшість просто розбилися на групки та спілкуються. Хоча і є декілька пар, які танцюють в центрі зали.

Уважно оглядаю перевертнів в масках котячих, але Джеймса серед них не видно. Слава Величному Звіру, дідуся також не бачу.

Помічаю, що з протилежного боку також є двері, через які виходять і заходять гості. Ага, треба перевірити. Ось воно що – тут декілька зал.

Наступна кімната меншого розміру. По центру великі столи для фуршету, на одному з них – величезна піраміда із бокалів шампанського. Цікаво! Сподіваюсь ніхто не додумається витягти звідти келих! Навіть не уявляю який дзвін стоятиме, якщо це все впаде.

Але і тут також Джеймса не знаходжу. Тому повільно рухаюся вглиб, щоб потрапити до наступної кімнати.

Ця кімната також невелика і оформлена в будуарному стилі: грає джазова музика, світло приглушене, навколо свічки. Гості сидять на диванчиках та спілкуються, або грають в карти. Відходжу в тінь, щоб знову уважно всіх роздивитися. Не хочу привертати до себе зайву увагу – мені потрібен тільки Джеймс.

Ось же він!

Джеймс стоїть у кутку неподалік від одного з карткових столів, спиною до мене. На ньому шикарний темно-синій смокінг, на лівій руці інкрустований коштовностями годинник – по ньому то я його і впізнала. Це був мій подарунок йому на день народження. Хоч годинник і досить дорогий, зроблений під замовлення, але для Джеймса мені нічого не шкода.

Повільно направляюсь в його бік, обдумуючи яким же чином мені з ним «познайомитися»? Облити шампанським? Ой, ні, якась банальна дурня. Випадково зіштовхнутися? Також не те…

Коли підходжу ближче, то помічаю, що він стоїть не один. Заклякаю на місці, не дійшовши декілька метрів до своєї цілі.

І ні, це не мій дідусь, з яким я так боялася зіштовхнутися. Це… це… Ебігейл? Що вона тут робить?

Те, що це моя подруга, в мене немає жодного сумніву. Ми разом купували сукні. Я обрала червону за її порадою, а собі вона взяла темно-синю для святкування нового року в клані. Але я зараз бачу її тут, в цій самій сукні, і вона розмовляє з моїм Джеймсом.

Ми зустрічаємось з нею поглядами, але після секундної затримки, вона розриває наш зоровий контакт.

– Коханий, це правда, що ти збираєшся зробити пропозицію нашій «принцесі» у новорічну ніч? – чую її муркотливий голос.

Що? Про кого це вона? Про мене? Він збирається зробити мені пропозицію?! Стоп. Чому вона сказала «коханий»?

– Так, – фиркає він і, хоч маска трохи спотворює голос, я з легкістю його впізнаю. Це точно Джеймс, – Старий наполягає, що вже пора. Ти ж знаєш – місце альфи отримає той, хто одружиться на «принцесі». Я п’ять років на неї витратив! Це мій шанс нарешті змістити дідугана! 

Про що він говорить? До чого тут дідусь?

– Але ж, коханий, – Ебійгейл піджимає свої повні губи, – Невже ти мене покинеш? Як же ми з тобою?

Джеймс кладе руку на талію Ебійгейл та пригортає її до себе.

– Не хвилюйся, між нами це нічого не змінить, – він говорить тихіше, але гострий слух звіра все одно дозволяє мені чітко розчути його слова. – Головне це одружитися та отримати місце альфи. Звичайно, нам треба буде затаїтися на деякий час. Але ж і до цього розчин для  приховування запаху чудово спрацьовував. Потім просто розлучуся з нею. Не погано було б якби вона встигла завагітніти та народити, тоді ще і доступ до її трастового фонду отримаю.

Знову вловлюю на собі насмішкуватий погляд Ебійгейл, яка визирає з-за плеча Джеймса. Але, коли він хоче обернутися, обіймає його за шию та цілує.

Як же… Як так… Невже це правда… Вони обоє мені брехали? Використовували? Весь цей час!?

Різко розвертаюся та швидко іду до виходу. Не хочу тут бути. Хочу додому. Я все розповім дідусю. Нічого він не отримає!

Стараюся не перейти на біг, щоб не привернути до себе зайвої уваги. Недопите шампанське віддаю найпершому зустрічному офіціанту, та все ж таки прискорююсь. Ось уже головна зала та двері на вихід. Залишилося ще трохи.

Виходжу в пустий хол та з полегшенням видихаю – скоро буду вдома і цей страшний вечір для мене закінчиться.

Зриваю маску та роздратовано кидаю її на підлогу. 

– Шеррі?! – чую знайомий рідний голос.

Піднімаю голову і бачу дідуся, який стоїть одягнений перед виходом на вулицю.

– Дідусю! – кидаюся йому в обійми.

Як же добре, що він не встиг піти!