Запись 7

             ( 3 роки потому) 

                    Чоргова промова Еренста, у яку я не вірила, однак була змушена слухати .

     - Сьогодні, до нас приєднається Офіцер Генріх  Мілер, він попросив мене дозволити йому працювати у столиці, за сімейними обставинами.

        Це був гарний молодий чоловік років 24 на вигляд з довгими чорним волоссям та синіми очима.

       - Кетрін?!!!!

    - Пане Мілере сядьте, якщо у вас є до мене якійсь запитання,  обговоримо їх після... зібрання.

        - Ви що знайомі?

     -  Так , Еренсте в дитинстві кілька разів перетиналися.

         (  3 години потому.) 

     - Кетрін мила, моя кохана чому ти не писала чому?

.           - Ходімо, вип'ємо чаю.

     - Як ти можеш казати таке!!???? Я думав де ти чи жива ти  ще , а  тут таке, ти не тільки жива, але і тут, я хотів побачити тебе, кохана скажи чому?!!!!

    - Заходь давай...

З кімнати вибігає маленька світловолоса блакитнока дівчина трьох років.

       - Тато!!!! Тато!!!!

      Генріх зупиняється на порозі і стає перед нею на вколіжки.

   - Тато!!!   

  ( Генріх обіймає Грейсі)

        - Вона я її?

             З кімнати виходить світлловолсий хлопчик теж десь трьох років, за ним ще одна дівчина.

   Судячи з виразу обличчя Генріха, можно було зробити висновок, що він зараз переживає одразу декілька стадій нервового потрясіння.

       - Вони?.... А

       - Гердо!!!!! 

     - Так фруляйн Кетрін?

          - Забери Лізі та відвиди дітей до дитячої кімнати.

            -   Добре, фруляйн Кетрін.

       - Вони?

  -  Грейсі так, Отто я всеновила, Лізі дочка служниці.

     Генріх відмовлятися віддавати Грейсі служниці.

           - Ні!!! Дайте хоча б хвилину будь ласка Кетрін мила, дай мені побути з нею.

         - Декілька хвилин.

.