Глава 3: Хімія

День минав як зазвичай, але Кет відкрила для себе нове почуття — конкуренцію. Той тип не поступався їй ні в чому. А ще дивився прямо в очі після кожної правильної відповіді — таким поглядом, ніби показував, наскільки він крутіший за неї.  

«От випендрьожник! Він тупо не доживе до кінця цього тижня! Не людина. Сто відсотків. Дівчата… Жахливий смак!»  

Її подружки, як  решта крутилися довкола Любомира при першй-ліпшій нагоді. Проте в цей раз їм не вдалося, його знайти, тож вони втрьох йшли до потрібного кабінету. Направлялися вони власне до кабінету хімії. 

—  Не розумію, - Кріс, дівчинка з карими очима і каштановим волоссям посміхнулася Кет, - чому ти так холодно ставишся до Любасика? 

—  Може краще про погоду поговоримо? — Кет закотила очі. 

— Сонце сьогодні сяє, так яскраво! — Хіхікнула Таня, романтично накрутила на палець, пасмо свого світлого волосся, - Як його посмішка для тебе. 

— Та йдіть ви! Обидві! — Роздратувалась Кет. 

Подружки засміялися.  

Продзвенів дзвоник, закликаючи учнів піти на урок. Тож учні гуськом потягнулися до класу. 

Любомир підкрався до неї майже непомітно: 

— Іони срібла, — сказав тихо, так, щоб більше ніхто не почув. — Подивимося, чи тобі вдасться… 

По її шкірі пробігли сироти. Рука стиснулася в кулак — майже рефлекторно. «Треба вміти стримуватися. Спостереження», — у голові пролунав голос маман. Дівчина розслабила руку, кинула на хлопця вбивчий погляд і пішла до класу. 

— Ого! Це що зараз було? — запитала Кріс. 

— Наче між вами напруга пробігла, — додала Таня. — Виглядало так, ніби ви смерті одне одному бажаєте. 

— Я його вб’ю! — холодно кинула Кет. 

Їх поділили на пари — чи то для командної роботи, чи то для економії реагентів.  

«Та ну нафіг! Це виглядає як початок якоїсь трешової романтичної історії!» — Кет, за всіма законами жанру, опинилася з новеньким за однією партою.  

Подружки зрадницьки хіхікали, кидаючи на них погляди. Точно вже намалювали собі ті дикі картинки зі своїх улюблених сопливих фільмів.

Вчителька роздала їм пляшечки з написом «Silver nitrate» — по одній на пару — і кожному по шматку мідного дроту. Кет взяла мідь у руки, покрутила між пальцями. Подивилася прямо в очі напарнику і хижо посміхнулася. Поклала дріт на парту і стала уважно слухати вчительку.

Любомир узяв пляшечку з нітратом, злегка побовтав її. Хмикнув собі під ніс так, щоб це почула лише вона, і поставив назад. Кет люто зиркнула, але змовчала. Вони обоє провели дослід успішно. 

— Забагато свідків, — майже романтично промовила вона, розглядаючи сірий наліт, що вкрив мідний дріт. 

«Якщо він такий, як Рая? Чи зможу я його справді вбити? Він точно стримується. Хімія… треба було хоч у руку йому встромити! І чому Алла Сергіївна забрала в нас реагенти й результати першими?» 

— Кееет! — протягнули подружки в один голос. — Ти чого в хмарах літаєш після тієї лабораторки? — змовницьки запитала Таня. 

— Та між ними там така хімія… — підлила олії Кріс. 

— Досить! Цей тип… як ви там його звете? — Кет була роздратована, а потім найніжнішим голосом, на який була здатна, розтягуючи по складах, як героїня любовного роману, промовила: — Лю-ба-си-ку… 

Дівчата замовкли й, хіхікаючи, прикрили роти руками.  

«Бляха!» — Кет навіть не озирнулася. Зрозуміла одразу - Любасик підкрався, як сталкер, і все це чув. 

— Типу того, — сказав він їй просто у вухо, нарочито ніжно імітуючи її ж тон. 

Кєт підскочила, як дика тварина: 

— Як же ви всі дістали! - зиркнула на своїх подруг і кинула ще один вбивчий погляд на Любомира. Розвернулася і пішла геть. 

Хлопець стійко прийняв її лютий погляд і мило посміхнувся, дівчатка перестали хіхікати, вмить зачаровані. 

Кет вирішила прогулятися в лісі — зовсім не хотіла, щоб її бачили такою роздратованою. 

Власне в її районі було нормою прогулятися на природі у свій вільний час. Тож Кет пройшла через дамбу, покрокувала через місток над вузькою лісовою річкою, назви якої вона не знала. Пройшла повз поодиноких рибалок, зрештою звернула з головної лісової дороги на ледь помітну стежку. 

 Блукала, поки не натрапила на банду місцевих хуліганів. Їхній ватажок колись пропонував їй зустрічатися. Вона відмовила. Вся ця романтична хрінь була їй нецікава. Хлопці помітили її ще здалеку й точно не збиралися ігнорувати. Перезирнулися. Їх ватажок кинув на траву скляну буру пляшку, підвівся і попрямував прямо до неї. 

— Які люди без охорони! — хлопець, ім’я якого вона навіть не пам’ятала, посміхнувся. — Чого це беззахисна дівчинка гуляє тут одна? - Він навис над нею горою. 

— Беззахисна? — очі Кет заблищали. 

Хлопець уже шкодував, але не встиг навіть відсахнутися — кулак дівчини влетів йому в ніс. Кілька крапель крові бризнули їй на обличчя й заблищали на сонці. Хлопець упав на траву. Банда допомогла йому підвестися — і вони кинулися тікати з криками: 

— Божевільна!  

«Полегшало».  

Кет витерла обличчя і вперше за день щиро усміхнулася і в той же момент відчула небезпечно знайомий холод. Насторожилася. 

— Скажи мені чесно, — випалила вона в лісову порожнечу, — ти що, бляха, сталкериш мене? 

— Ого! Відчула мою присутність, — пролунало з тіні. Любомир вийшов із-за дерев, повільно зааплодував. — Молодець. 

— Та що за хрінь?.. — Кет напружилася. - Ти, якийсь не нормальний!  

Зробила крок назад, відступаючи, потім ще і ще... 

— Ага, сказала дівчина яка б’є людей — Він ішов прямо на неї.  

Кет відступала, поки не вперлася спиною в стовбур дерева. «Бляха… страшно». Пальці намацали в кишені шприц-капсулу з антивампірською отрутою. Любомир підійшов впритул і вперся руками по обидва боки від її плечей. «Не втечу. Вколоти? А якщо це вб’є його?.. Бляха». І тут Кет зрозуміла: її ніколи не вчили вбивати. Лише захищатися. Любомир — інший.