Глава 2: Новенький

«Дядьку? Та мала надто цікава… Отже, її родина і є моя ціль? Не думав, що вона “запалить” мене. Їй, бляха, має бути п’ятнадцять! Іони срібла в крові? Мені й самому цікаво, чи це спрацювало б? Що ж вона не повелася - це дивно.»  

Однокласники обліпили його з усіх боків. Він був їм цікавий, і йому це подобалося. Ці діти абсолютно нічого не тямлять у реальному світі. Наказ на знищення треба було виконати.  

Це ж треба було настільки зректися канонів, щоб спати з відьмою, на яку весь час полював Засновник. Цей мисливець, Богдан був одинаком, колись він полював разом зі своїм дідом, але все одно попрали канони мисливців: один покинув організацію, а другий — обрав вампірку. Та ще й був одним із нащадків Засновника! 

Хоча його власна мати теж…  

Подружитися з нею не вийшло. Він обдумував інший план, як дістатися до її родини. 

— То як тебе звати? — спитала одна з однокласниць. Вона соромилася, але все ж наважилася. 

— Любомир, — коротко відповів він, виринаючи зі своїх задушливих думок. 

— Любомир? Красиво, але надто довго… Можна звати тебе Любасик? — кокетливо продовжила однокласниця, кліпнувши очима. 

— Як хочеш, — холодно відповів він, протискаючись до виходу. 

Його матір вважали божевільною; організація забрала його і виховала. Йому сказали, що в його жилах тече не лише людська кров. Усі казали, що його сила — це благословення, але ті ж самі люди змушували його вбивати цих істот. Будь-хто з них міг бути його родичем по крові. Зрештою, це його не хвилювало. Ким би не був його батько — він або не знав про нього, або не цікавився. Вбивства — лише нудна робота. Йому було сімнадцять, і він умів лише це.  

Любомир ішов вулицею. Сірі висотки нависали з обох боків, між ними тулилися дитячий садок і невеличка алея з висадженими деревами та квітниками. Захотілося перекусити. 

У цьому районі всі «полюси» найчастіше перетиналися в місцевій «Форі». Любомир зайшов у супермаркет, підійшов до відділу випічки й обрав собі перекус. Підійшовши до кас самообслуговування, він знову натрапив на Кет. Дівчина пробила лише половину свого кошика, коли він опинився поруч, за сусідньою касою. 

— Ти що, переслідуєш мене? — процідила Кет крізь зуби. 

— У тебе занадто високе ЧСВ, — так само колюче відповів Любомир. - Тут один супермаркет на районі! 

— Дядьку, так уже давно ніхто не говорить! — Кет закотила очі. —  До того ж тут є інші вільні каси! Як тебе хоч звати? — раптом спитала вона. 

— Любомир, — просто відповів він. 

— Ти часом не привид? — Кет розрахувалася і пішла до виходу. 

Говорити з тим, хто, здавалося, належить до того ж світу, що й вона сама, їй не хотілося. А ще його ім’я змусило її згадати дуже неприємні події минулого, через які вона сама ледь не загинула.  

Кет провернула ключ і відчинила двері. Зайшла в коридор, скинула рюкзак і взуття. Вирішила одразу покласти продукти в холодильник. Відчинила двері на кухню: 

— У вас для цього є спальня! Грьобана спальня! — крикнула вона, захлопнувши двері. 

Так обірвався пристрасний поцілунок «голубків» на кухні. Кет зайшла до своєї кімнати і плюхнулася на ліжко. Взяла смартфон і кинула Раї повідомлення в месенджер: 

 «Приберіть продукти з пакета в холодильник. Слідкуйте за часом. СПАЛЬНЯ!!!»  

Вона поклала телефон і заплющила очі. Сьогодні був важкий день. «Той чєл, Любомир, тупо бісить! Щось із ним не так», — повіки стали важчими, і вона задрімала. Аромат їжі розбудив її. Кет остаточно викинула з голови нещодавні кухонні пристрасті й попленталася на «місце злочину» дорослих. Богдан запік курку і приготував грецький салат із йогуртом. На десерт був пиріг з ягодами за рецептом старого Івана. Кет мовчки сіла за стіл. Вони всі зробили вигляд, що нічого не сталося. Богдан подав їй порцію м’яса, салату і рису. Дівчина мовчки почала їсти. Рая теж була за столом — вона просто пила каву. Тиша була незручною. 

— То як школа? — спитав Богдан, ставлячи свою порцію на стіл. 

— Школа… — якось надто мрійливо протягнула Рая. — Ніколи туди не ходила. Слухайте, а там весело? Якби я була трохи молодшою… 

— Шкільна форма на тобі… — замріяно додав Богдан. 

— Припиніть! — Кет стукнула долонею по столу. — Пожалійте мою дитячу психіку! Школа — це пекло. І в нас новенький! Він випендрьожник, і з ним сто відсотків щось не так! Надто він вже милий! 

— Вивалюй, — Богдан одразу став серйозним. 

Рая слухала мовчки. Кет розповіла про всі події сьогоднішнього дня. 

— То, може, тебе зачепило те, що він кращий за тебе? — спитав Богдан. 

— Так, кращий. Але звичайна людина не може бути кращою за мене! 

— Аргумент, — коротко вставила Рая. — Але не роби різких рухів. Спочатку — спостереження… Може ти й справді йому просто сподобалася? 

— Так, мем! — Кет підвелася з-за столу. — Мені ще уроки робити. 

Вона вийшла і пішла до кімнати. 

— А як же пиріг?.. — спитав Богдан їй навздогін. 

Рая замислилася, чи не варто їй трохи урізноманітнити свій гардероб. 

🧛‍♂️🎒🙄💢

Якщо вам сподобалася історя, підтримайте коментарем і вподобайкою. Дякую!