Глава 1: Школа як вона є...

«Привіт! Мене звати Кет, мені п’ятнадцять. Домашні кличуть Катруся. Я змирилася. 

Моя родина виглядає звичайною. Маман — останнім часом я зву її так... Це прізвисько я підчепила від її «тюбика», мого Бро! Отже, про що я? Десь на фоні ТЦ ми виглядаємо як сім’я: мама, тато і донька. Коли мені кажуть, що я схожа на маман, це дивно і смішно — вона, бляха, вампірка! А я — людина! Так, вам не почулося! Вона харчується виключно свіжою кров’ю, переважно щурячою... Не питайте. 

А її тюбик — професійний мисливець на нечисть (гора м’язів, пафосу і тактики). Як вийшло, що вони зійшлися? Це зовсім інша історія! І вона досить кріпова. Їхнє знайомство, скажімо, було не те щоб романтичним... 

У них якось затягнувся до нудоти солодкий період, і це бісить! 

Тож через одного збоченого діда я пропустила майже місяць школи. Репетитори... краще вже уроки від Бро! Від них більше користі! 

Було тяжко, але зрештою я шкільну програму наздогнала і перегнала! 

З тих часів, як ми не без раптової допомоги одного хаотичного демона завалили того діставучого збоченого діда, колишнього грумера маман, пройшло два роки. І ось я знову йду до школи...» 

Першим уроком була фізкультура — предмет, який їй здавався надто легким. Нормативи з бігу, стрибки через козла, канат... для неї це були ігри першокласників. Катерина навіть не пітніла, здаючи нормативи, з якими ніяк не вдавалося впоратися її подружкам. 

Кріс і Таня весь час жалілися, що фізра — це важко і вони для такого не створені, щиро дивувалися, як Кет із впевненою легкістю долає всі перешкоди. 

Навіть хлопці з її класу не намагалися з нею конкурувати, вважали це марним. 

Вчитель фізкультури Анатолій Анатолійович дивився на навички Катерини з підозрою. Заспокоював себе тим, що дівчинка просто фізично розвинута і в неї талант. Але в жодну шкільну секцію вона не ходила. 

Сьогодні відбулося щось дивне. Новенький обігнав Катерину в забігу по колу. Її однокласники почали збуджено перешіптуватися. 

— Було весело, — сказав новенький і простягнув їй руку, посміхнувся, 

дивлячись прямо в очі. Хлопець видався їй симпатичним, цього вона не могла заперечити, проте щось у ньому насторожувало її. 

— Дядьку, ти випендрьожник! — Кет закотила очі й пішла до компанії своїх подружок. 

Дівчатка про щось щебетали весь цей час. Побачили, як Кет іде до них, перестали сміятися і подивилися на свою роздратовану подругу: 

— ОМГ! Він. Тебе. Обігнав! — защебетала Кріс. 

— А він нічогенький такий, — піддакнула Таня, — може, то такий підкат... 

— Серйозно? — Кет затулила лоба долонею. — Так, щось у ньому є, але він точно не такий, яким здається! Ну чому в людей довкола мене такі жахливі смаки? 

Продзвенів дзвінок, і вони пішли перевдягатися. Весь цей день для Кет був суцільним пеклом. З усіх предметів новенький був з нею на рівних. 

Посміхався всім тою надто солодкою посмішкою, через яку дівчата точно зітхають у романтичних фільмах. Хотілося просадити йому в щелепу, щоб трохи виправити ту ідеальну посмішку. На саму ж Катерину він час від часу дивився якимось зачарованим поглядом. Можна було б і справді подумати, що вона йому не байдужа, але її кожен раз кидало в холодний піт, коли вони перетиналися поглядами. 

Уроки добігли кінця. 

«Він точно не людина!» — подумала вона. Іронічно. Кет чула це занадто багато разів на свою адресу. 

Вона хмикнула і закинула рюкзак за плече, перевірила шнурівку на своїх  берцях, дістала телефон і відкрила новини. «Розслабся. Живи звичайним  підлітковим життям! Це все нас більше не стосується! Які ж вони стали дивакуваті! Рая і Богдан виглядають так, наче їх взагалі цей світ більше не 

хвилює... В них одна дурнувата романтика! Ну, принаймні Бро гарно готує!» 

В животі Кет забурчало. Вона дістала з рюкзака сендвіч домашнього приготування і зробила великий «кусь». Її щоки надулися, як у хом’яка, і вона насолоджувалася смаком, як раптом хтось торкнувся її плеча. Чому вона не відчула його наближення? 

Вона відстрибнула, як дика тварина, різко обернулася і кинула погляд звіра на свою «здобич». Її рука застигла в кишені, стискаючи зброю. Вона ковтнула пережований шматок сендвіча: 

— Тобі що, жити набридло? — скрізь зуби процідила дівчинка. 

— Слухай, ти ж Кет? — заговорив він надто спокійно. — Чому я тобі так не подобаюся? Може, спробуємо потоваришувати? 

Подивився на неї так щиро, що в ту щирість на мить захотілося вірити. Швидко відігнала цю думку.

— Від тебе тхне нежиттю! — Кет наблизилася до хлопця впритул. — Завтра в нас хімія. Будь обережним, щоб іони срібла не потрапили в твою кров, — проговорила крижаним тоном, дивлячись прямо в очі. 

Вона відійшла, розвернулася і попрямувала в напрямку дому. 

Хлопець залишився стояти посеред шкільного коридору в повній розгубленості. Згодом й інші діти підтягнулися до роздягальні.