У пошуках кращих шляхів

Похмурим зимовим вечором Ярослав Гойда з другом переглядав веб-сторінки Інтернету.

– Славко, а тобі відомо, що вчені розгадали сигнали покори, які подають хижаки у знак визнання лідера? – спитав Євген Варлан, не відриваючись від свого Айфона.

– Так,– Гойда відвів очі від планшета, – а ще чув, що серед щурів та лагідних зайчиків ця ознака не працює. Вони, як і люди, готові нещадно зжерти один одного, не звертаючи уваги на прояви смиренності. Тож шукати рацію у діях натовпу – марна справа! – перед цим друзі сперечалися щодо революційних закономірностей між повстаннями минулого і кольоровими революціями.

Обох дратувало, що в інформаційному просторі стільки мотлоху, фейків з ботоферм і від блогерів, які навмисно спотворюють реальність, розкидають брудне лайно, аби привернути увагу.

Після повернення з Києва Ярослав не раз ділився своїми враженнями, однак Євген відчував, що той щось приховує. Припустив: у друга чергова любовна інтрижка.

«Досить незвично для Гойди», – хмикнув про себе Женька.

Як правило, друзі розповідали про свої пригоди з дівчатами. Цього разу сталося по-іншому. Делікатний Варлан не став розпитувати Ярослава в надії, що той сам відкриє йому свої переживання, однак Гойда вперто мовчав бозна-який тиждень.

Варлан вирішив перевірити свою гіпотезу і починав торувати стежку з того, що постійно, ніби ненароком, зачіпав тему кохання.

– А хоча би хтось на Майдані згадав про любов до свого ближнього? – запитав, примружуючи око.

– Ти яку любов маєш на увазі? Релігійну ілюзію, материнську до дитини чи, може, до високого мистецтва?

– Любов, вона в будь-якому прояві любов! – ледь стримуючи посмішку, що ледь не викрила його таємні плани, Євген повернув голову, вдаючи, що зацікавився зоряним небом.

– Спалах кохання виникає так несподівано, що не встигнеш навіть помітити, як з’являються нові нейронні зв’язки, – не кваплячись почав Ярослав і замовк, замислившись.

– А ти знаєш, що схильні до тотального контролю люди, замість того, щоб радіти цьому почуттю, впадають у катастрофізію, – закинув шпильку Євген, намагаючись вивести друга зі ступору.

– Я цілком з тобою згоден, – Ярослав мовив без ентузіазму, з виразом задуми, – а щодо людей і тварин, так до сих пір наука не впевнена, що наші гени радикально відрізняються від тваринних.

– Навіть уявити не можу, що наші чоловічі пращури після сексу чекали, коли жінки смачно посмакують їхнім мозком.

– Колись їли, а зараз виносять. Кажуть, інколи самка богомола зжирає голову партнера ще до того, як він закінчить!

– Та то тільки сексощедротні, які відчули, що тіло без голови має більшу потенцію, – Варлан відчув, що ось-ось розколе Гойду на відверту сповідь, але той не купився і, якось із сумом продовжив недоладно:

– Дивно: з одного боку люди готуються досліджувати далекі непізнані простори космосу, латати озонові дірки, рятувати природне середовище нашої планети, якому роками завдавали непоправної шкоди, а з іншого – впадають у середньовічне мракобісся! З початком нового міленіуму прогрес привів до створення незнаних досі рукотворних чудес і нового розуміння всесвіту, проте стрімкість цих процесів почала зводити з розуму купу людей. Японія здивувала світ не лише створенням розумних машин-роботів, які замінили тисячі робочих рук, а й прикладом масового психозу сектантів «Аун Сінрікьо».

Гойда не міг второпати, як сліпий аптекар Секо Асахара зміг залучити до своєї секти таку кількість освіченої молоді, яка, буцімто, опинилися під впливом пропаганди страху швидкого настання апокаліпсису. Пишуть, що ці настрої у вченні Асахари склалися під враженням творчості талановитого американського фантаста Айзека Азімова.

Захопившись ідеями американського письменника, організатори намагалися створити таємну релігійну спільноту з кращих знавців у різних галузях науки і техніки, метою і завданням яких буде відновлення людської цивілізації після її знищення.

– Якби це було книжковою вигадкою, то ще пів біди, але ж десятки тисяч схиблених осіб, тисячі постраждалих, десятки загиблих! – обмінювався Гойда своїми враженнями з колегою-адвокатом Євгеном Варланом, з яким ділив будинок в Іспанії.

– Ти стаєш дуже вразливим, – Женька невдоволено посміхнувся. – А те, що над Києвом довгий час нависала тінь міжнародного пройдисвіта Сандея Аделаджі з його Посольством Божим, – то хіба не кошмар?!

– Як на мене, там не було ніяких таємниць. Просто купка негідних політиків та шахраїв, прикинувшись наївними ягнятами, ошукали сотні довірливих городян, щоб набити грішми власні кишені!

– Чого тебе потягло на такі роздуми?

– Побачив повідомлення, що японці стратили чергового лідера секти, який довго переховувався від правосуддя, – похмуро буркнув Гойда.

***

Володимир Хазинський щодуху біг вулицею Лисенка в напрямку станції «Університет», повернув за ріг на Богдана Хмельницького, шмигнув через потік машин, помчав далі, доки не опинився перед Володимирським собором. Щоб не привертати до себе уваги, перейшов на швидкий крок. «Ще трохи – і я врятований. Треба пірнути до метро, а там – сховатися від камер відеоспостереження», – гарячково роздумував на ходу Хазинський.