Розділ 35

- Батьки, познайомтесь, це моя дівчина Марія, а це мої батьки Віктор Олександрович та Марія Іванівна  - Іван знайомить Марію і вони синхронно вітаються з Марією.

- Все можна вже їсти? - запитує Артем, щоб трішки зняти напругу, яка присутня. Майже всі посміхаються, окрім Марії, вона напружена і трішки злякана, нагадує мене.

- Можна, сину. Присідайте, ось тут - відповідає Марія Іванівна і Марія з Іваном сідають навпроти.

- Привіт, Марійка, рада бачити - намагюсь передати їй свій спокій, що нема чого хвилюватися, батьки Артема добрі і приємні люди та Іван поруч. Згодом хвилювання минеться.

- А ви знайомі? - одразу реагує на це Віктор Олександрович. 

- Так, ми подруги і працюємо разом, тобто працювали - жваво відповідаю.

- А чому працювали? - тато Артема наполегливий.

- Бо буду очолювати новий офіс і тому вимушена працювати в іншій частині міста - на це відповідає Марійка і її настрій трішки стає кращим. 

Атмосфера за столом поступово вирівнюється, Марійка розслабляється і показує себе справжню, веселу та компанійську. Я бачу, що батьки Артема задоволені вибором сина. Іван також видно, що задоволений знайомством,  хоч і спрешу нервував, але старався це приховати. По-іншому і не могло бути, бо Марія та Іван створенні один для одного, а батьки Івана бажають тілький найкращої долі для сина, тому вони приймають його вибір, бо бачать, що поруз з Марією Іван щасливий.

Я вже поїла, мама Артема дуже смачно готує, прошу, щоб поділились декількома рецептами, а вона тільки рада, що є кому передати свої знання, бо сини не бажають проводити час на кухні, хоча елементарні страви Марія Іванівна їх навчила готувати, бо це сміх, коли чоловік сам собі не може приготувати прості страви.

П'ю каву і ніжусь в обіймах Артема, щаслива настільки, що слів не потрібно, мовчи насолоджуюсь.

Артемко непомітно для себе, але вже за звичкою, то поцілує за вушко, то в щічку між розмовами, кохану людину хочеться торкатися постійно.

Після сніданку, хлопці прибирають зі столу, а ми з Марійкою та Марією Іванівною йдемо до саду. Сад доглянутий та неозброєним оком видно, що доглядаєть за ним з любов'ю. Любов до себе, професії, людей основа успіху і щасливого життя.

Тут тобі і лохина і смородина і виноград, та персик, абрикоси, черешні, сливи і безліч інших фруктів, зап'ятала те, що найбільше люблю їсти.

Поки Марію Іванівну покликав Віктор Олександрович, я користаюсь моментом:

-  Марійка, ти як? 

-  Ой, налякана до не можу була, але зараз стало краще. Іван мене вчора так звидував цим знайомством. Ми тільки почали зустрічатись, а тут знайомство із батьками.

-  А я не здивувалась, бо бачила, як Іван до тебе відноситься і рано, чи пізно, це мало статись - одразу відповідаю.

-  Я кохаю його і уявити не могла, що наша невдала зустріч переросте у кохання, а я його спершу ненавиділа - посміхається згадуючи.

-  Так, в долі свої плани.

Ми повертаємось вже назад, як Артемко йде нам на зустріч. Вирішуємо, що переодягатись я не буде, Артем вже все необхідне спакував, тому можна вирушати до річки. Йти приблизно півгодини,  але мальовничі краєвиди і розмови, зменшують час, бо милуєшся ними, а не поглядаєш на годинник. 

Не гаючи часу вирушаємо, лиш я та Артем на побачення до річки.

Іван та Марія залишаються в будинку і Влад залишається також, бо потрібна його допомога в саду, як пояснив мені Артем в них є чергування,  хто допомагає татові в саду і це прийшла його черга.

Дійсно за спогляданням краєвидів села і розмовами час, що на дорогу, минає дуже швидко і ось ми на місці.

- В мене немає слів, як тут гарно - озвучую свої думки, блакитна вода в річці, сонце світить і робить відблиски на легкньких хвилях, що творить вітер. На березі річки пісок, а далі зелена трава, ідеально доглянута. Природа дивовижна, особливо,  коли людина її береже і доглядає, як в цьому випадку. 

- Ходімо, маленька - спускаємось до води.

Поки я ходила до води, щоб спробувати, чи насправді вона така тепле, як здається, Артем розклав лежаки, що стоять біля річки.

- Хочу купатися - як маленька дівчинка кажу Артемку.

- Але ти без купальника.

- Без, але і тут нікого не має. Ходімо?

- Тільки у футболці і щоб ти без мене робила? - говорить Артем, дістаючи рушники та змінний одяг для нас. Подбав про нас, Артемко дуже добре мене вивчив.

- Навіть не хочу уявляти це - кажу серйозно.

- Хто перший? - кричить Атрем, як маленький хлопчисько зривається із місця і біжить до річка. 

- Я перша - слідом біжу за ним у футболці та трусиках, а Артем у боксерах.

Артем мене випереджає і коли я збігаю в річку, одразу опиняюсь в руках Артемка. Ми немов діти дуркували у воді і в якийсь момент я розумію, що щось не так, я втрачаю рівновагу і закриваю очі.

Артемко реагує швидко, підхоплює на руки, як мені здалось і виносить на беріг:

- Софіє, кохана, що з тобою? - чую спершу віддалено, а потім уже нормально його голос.

- Все добре, можливо перегрілась на сонці - перше, що спадає на думку.

- Щось не схоже це на сонце, можливо ти перенервувавла, або перевтома. - ділиться Артем своїми здогадками.

- Можливо. Мені вже краще, ходімо трішки полежемо, а потім підемо покупаємось ще.

- Лише, як я побачу, що тобі легше, ти зробилась блідою. Після повернення поїдемо на огляд.

- Ні, не хочу,  я ненавиджу лікарів, а згадай мою реакцію на кров. Артемко, ні, мені вже краще - вчепилась в його плече,  поки Артемко ніс мене до лежаків.

- Я все сказав - категорично заявляє - сперечатись зі мною нема сенсу, коли питання стосується твого здоров'я.

Далі день проходить спокійно, після невеликого відпочинку і моїх запевнень, що мені краще і все минулось і раптом що, я одразу скажу, йдемо купатися. Я купаюсь, насолоджуюсь теплими літніми днями, бо скоро осінь і врешті решт вирішую, що вже досить купання, бо відчуваю страшенний голод.