Розділ 34

Уже за дев'яту вечора після смачної вечері та душевних розмов хочеться в душ і заснути в обіймах Артема. Але сон буде пізніше, а поки допомогаю прибирати зі столу Марії Іванівні, а чоловіки складають зону барбекю. Іван попрощався та поїхав, завтра на сніданок пообіцяв бути з Марійкою. Чудовий вийшов вечір, батьки Артема щирі та приємні люди, а особливо тішить те, що ми знайшли спільну мову.

Залишається лиш завантажити посуд в посудомийку і все, цим сказала займеться Марія Іванівна, а я що йшла відпочивати, тому  підходжу до чоловіків.

- Втомилась, кохана? - запитує Артем і я одразу потрапляю в його обійми.

- Трішки, але це приємна втома, а ти? - обіймаю у відповідь.

- Теж, будемо вже йти в дім - каже мені, а потім звертається до батька - тату, ще треба щось допомогти?

- Ні, дякую, йдіть відпочивайте, дітки - посміхається, а я помічаю схожість Артема із батьком, усмішка в них одна та очі.

- Добре, тоді ми пішли в дім - Артем обіймає батька, а Віктор Олександрович після обіймає і мене, легенько так.

- Так, ми теж зараз йдемо - відповідає Влад.

- Таке відчуття,  що побачу ліжко і одразу засну - промовляє Артемко, коли йдемо до будинку.

- Те саме відчуття, а як твої ребра?

- Все добре, з кожним днем біль менш відчутний. Кажу одразу до лікаря більше не піду і не вмовляй.

- А я і не думала, сьогодні лікаря слова мене заспокоїли.

Заходимо в дім, прощаюсь з Марієї Іванівною, вона бажає доброї ночі і ще раз дякує, що залишились на ночівлю. Як мало потрібно для щастя батьків, щоб діти були щасливими та хоч іноді поруч.

Артемко підіймається на другий поверх, там спальня батьків та всіх синів, а на першому поверсі кухня та велика вітальня і ванна кімната та гардероб. Мені дуже подобається будинок, бо багато місця, є простір і меблі підібрані зі смаком і спокійною витончінністю та практичність. Найбільше мені подобається це панорама, вікна в підлогу, це моя мрія.

Декоративні речі це не моє, мені кожна річ в дизайні має відігравати свою практичну роль. Навіть, при виборі келехів, я думаю, а зручно їх буде мити, як посудомийна машина не буде працювати раптом. 

Задумуюсь, що в  майбутньому я теж хочу мати власний будинок та подвір'я, де буде вдосталь місця для діток та забав.

- Почувайся, як вдома - заходячи в кімнату промовляє Артем.

- Дякую, а в тебе тут так по парубоцьки - оглядаюсь навкруги,  велике ліжко, стіл, крісло, боксерська груша, плакати на стіні, якісь помітки, шкаф та власне і все, а великий бонус, це вихід на терасу і велике вікно.

- Буду розцінювати це як комплімент.

- Звісно - підходжу та обіймаю. 

- Ходімо, щось покажу - виходимо на терасу і я не в силах відвести погляд від красивого зоряного неба.

- Яка краса, це щось неймовірне.

- Так, я часто засиджувався тут до ночі, а тоді зранку ледь прокидався. Це великий бонус плюс цієї кімнати - це вихід на терасу. В мене з братами була суперечка кому дістанеться це кімната, але все віршили чувачі в яких я переміг.

- Коли ти останній раз залишався в батьків на ночівлю?

- Ой, це було дуже давно, навіть не пригадаю. Мама постіно чекає, навіть сьогодні застелила свіжу постіль і залишила рушники для нас. Чекала, що ми залишимось. 

- В тебе неймовірна сім'я, мені дуже пощастило познайомитися з твоїми батьками - зізнаюсь в своїх почуттях.

- Дякую, маленька, мені радісно від твоїх слів і те, як ви знайшли спільну мову. Я про таке і мріяв.

- Я теж. В тебе знайдесь футболка для мене?

- Так, ходімо. Хоча, ти ж знаєш, я надаю перевагу спати без одягу.

- Ага, але ми в будинку твоїх батьків, тому Артемко, ми сьогодні будемо тільки спати.

- Маленька, а може - я прикладаю палець до його губ, який він ніжно цілує.

- Не може, Артемко, футболка.

- Тримай. Ходімо покажу, де душ. Ось, це ванна кімната для нас, в батьків окрема, он ті двері.

- Добре, дякую. Я швидко, а потім ти і спати.

- Біжи, а я поки знайду Влада. 

Швидко приймаю душ, одягаю футболку і йду в кімнату. В будинку панує тиша, ніби всі вже сплять. Заходжу в кімнату, Артема ще не має. Розстеляю ліжко, пишу Марії, бо від неї є повідомлення із питанням, чи жива. Цікаво Іван уже сказав Марії про завтрашній сніданок в колі його сім'ї?

Поки відписую Марії, заходить Артемко, те, як блищать краплі води на його волоссі, розумію, що Артемко вже з душу.

Під моїм поглядом він знімає футболку та штани, залишається в боксерах і лягає.

- Йди до мене - я лягаю на його руку і притуляюсь до грудей.

- Ммм, як добре - вимикаю телефон, а Артем світло.

- Так - ледь чутно промовляє Артем. 

Ми майже одночасно засинаємо. Сплю я міцно та солодко.

Прокидаюсь першою, Артемко ще мирно спить, милуюсь, як він спить, а потім вирішую, все ж знайти телефон. На годиннику майже восьма, а це вже час вставати. Намагаюсь встати безшумно, але Артемко миттєво регує, сильніше обіймаючи:

- Маленька, ти куди? - муркоче сонно.

- Час вставати, майже восьма, сніданок ми напевно вже пропустили.

- Нічого ми не пропустили, ще десять хвилин і встаємо. Полеж зі мною, так добре - я вирішую ще трішки поніжитися в ліжку.

- Артемко, як би добре з тобою не було так лежати, давай вставати - шепочу і цілую в губи.

- Так, давай. Сходимо разом в душ, щоб зекономити час - ігриво запитує Артемко.

- Артемко, я нагадую, ми в будинку твоїх батьків - вирішую одягнути футболку Артема і його старі шорти, бо не хочу знову одягати сукню.

- Я знаю, а ще я знаю, що вони вже не проти внуків, тому, ходімо в душ - і я погоджуюсь. Нашвидко, як це можливо приймаємо душ, з пестощіами, які змішені із цілунками. Я не користуюсь феном, тому залишаю волосся вологим і виходжу вже одягнута і задоволена. Артемко одягає шорти та футболку, дуже схожі до моїх, тому маємо сімейний вигляд.

Заходимо на кухню, де Марія Іванівна вже готує млинці і аромат неймовірний.