Розділ 32

Минув тиждень в моєму новому статусі нареченої, змін ніяких не відчуваю, тільки шалене кохання Артема і відчуття щастя, що і так було в наших стосунках.

Періодично милуюсь каблучкою і як вона гармонійно виглядає на пальчику, бо зазвичай не ношу прикраси, а тут каблучка, яку не має бажання знімати ніколи. Іноді Артемко помічає, як я милуюсь каблучкою і каже, як йому приємно споглядати цю картину, щоб я не зупинялась це робити.

Артем після травми поступово повертається до роботи в офісі, а я тільки рада цьому, бо бачити, як в твого коханого горять очі, коли він працює, то складно назвати це роботою, це його покликання, яке теж лікує і є стимулом, щоб виконувати все що сказав лікар, щоб швидше одужати.

Я теж працюю і роботи ще більше, бо Марія через місяць очолить новий офіс і всі справи передає мені, тому часу, щоб обговорювати веселля поки не має. Чи бентежить мене, ані скільки, я ще в статусі нареченої не набулась. Та я і не хочу поспішати, я хочу щоб ця подія була особливою, щоб це було без поспіху, без нервів, а з насолодою, щоб і таке було подружнє життя в коханні та в легкості.

Сьогодні дві важливі події, перша Артемко йде до лікаря на огляд, бо через тиждень ми плануємо відпочинок в Карпатах і моєю умовою було, що поки лікар не огляне і не скаже, що все добре із ребрами Артема я нікуди не поїду.

А друга подія, це сьогодні ми запрошені на вечерю до батьків Артема, це перше моє знайомство. Звісно Артем переконує мене не хвилюватись, але це відбувається на підсвідомому рівні, бо це важливо для мене і для Артема також. Каже, щоб я не хвилювалась,  бо це буде затишний сімейний вечір, в підтримку буде в мене Артем та Іван із Владом, вони теж запрошені.

Під час обіду Артемко зазирає до мене в кабінет:

- Кохана, поїдемо? - уже зібраний та готовий їхати до лікаря.

- Так, поїхали - тримаюсь за руки виходимо із кабінету. Ще раз озираюсь, що все взяла, бо від нервів можу бути розсіяною.

- Після лікаря, пообідаємо в закладі? - запитує Артем, я киваю головою в знак згоди - ти щоб хотіла?

- Так спекотно на дворі, можливо, щось взяти із собою і поїхати до озера на наше місце?

- Згодний - перед тим як сісти в авто, Артем ніжно цілує в ніс, а потім в губи.  І ця ніжність у всьому, в погляді, в дотику, в цілунках.

- Можливо заїдемо перед обідом в торговий центр, купимо твоїм батькам подарунки? 

- Для чого, в них все є, а ти і так станеш для них дарунком, син одружується, нарешті, - всміхається, бо копіює свою маму.

- Мені приємно це чути, але маю велике бажання прийти з подарунком, це як подяка за гостинність.

- Добре, тоді заїдемо - одразу погоджується, готовий все зробити аби я менше хвилювалась перед зустріччю.

- Що твої батьки полюбляють?

- Все просто, тато любить рибалити та має власний садок, а мама куховарить і ходить на танці - з буденністю розповідає, а в мене від подиву відкривається рот і Артем, це помічає - Що?

- Ти ще запитуєш, що? Я вражена і рада чути, що твої батьки живуть наповнене та щасливе життя.

- О, так, ти гарно підмітила, живуть життя, але  між своїми справами не забувають нагадати за внуків - знову посміхається і я у відповідь. Тему дітей ми ще не обговорювали з Артемом  і я вирішую, що це ідеальний час:

- А ти хочеш дітей?

- Так, це що пропозиція? Я думаю ми й так з цим непогано працюємо - посміхається та переплітає наші пальці.

- Я серйозно - його дотик додав впевненість.

- Я теж серйозно, я кохаю тебе і я буду тільки радий, як в нас народиться маля. А ти?

- Я теж кохаю і чесно кажучи іноді я уявляла собі, як тримаю твою маленьку копію на руках - зізнаюсь соромлячись, чому сама не знаю.

- Маленька, це так мило і таке тепло в грудях від твоїх слів, ходи до мене - паркується та обіймає мене, деякий час сидимо в тиші і в обіймах один одного.

- Ходімо - промовляю.

- Так, наступна зупинка біля торгового центру, а потім пообідаємо чимось смачненьким. Але попереджаю одразу, ввечері доведеться їсти багато, бо мама не пробачить якщо ти не скуштуєш всі страви - жартома промовляє, але я вирішую уточнити.

- Це жарт?

- Частково, не хвилюйся, все буде добре, я тобі допомжу із поїданням їжі -  хтось в гарному гуморі.  Я вірю, бо це Артем.

В лікаря все відбувається швидко. Михайло Васильович повідомляє, після огляду, що ребра майже в порядку, ще декілька тижнів і взагалі мине весь дискомфорт, чому я дуже рада.

Виходимо від лікаря щасливими, а особливо Артемко, бо тепер він буде жити повноцінне життя і натякаючи на наші пристрасні ночі. Ще в лікаря запитав, чи нема противопоказань, а я стояла і червоніла, але лікар запевнив, що це тільки на користь, бо це молода справа і діти це прекрасно. Склалось враження наче нас підслуховували в авто, або це вже в нас на обличчі написано щодо дітей.

Після лікаря заїжджаємо в торговий центр і після недовгих блукань зупиняємо свій вибір на спінінгу для риболовлі, про який мріяв Віктор Олександрович, а для Марії Іванівни різноманітні форми для випікання та сертифікат в магазин одягу для танців, щоб на власний розсуд обрала.

Задоволена подарунками, забираємо по дорозі їжу і не витрачаючи часу їдемо до нашого місця.

Артемко розстеляє плед, а я дістаю запашні страви. Артем обрав дорадо і овочевий салат, а я сібас та салат із зелені, помідорів та авокадо і як доповнення пасту. На десерт ягоди та фрукти, бо літом це найкращий десерт. Як би можна було, то я б їла лише малину та кавун літом.

Аромат неймовірний і в цей момент я відчуваю шалений голод, негаючи ні хвилини обідаємо. За обідом Артем розповідає про батьків, виявляється батьки з дитинства разом, в студентські роки навчались в різних містах, але доля мала інший план,  тому зустрілись знову і Віктор Олександрович не втратив свій шанс.

Поки слухала історію постійно посмішка була на обличчі, бо як можна бути байдужим і не радіти, коли таке кохання поруч. Виявляється батьки ще досі ходять на побачення і в Марії Іванівни ніколи не буває пустих ваз.