Розділ 31

В першу хвилину невзмозі вимовити ні слова, тому від шоку мовчу. Артемко це розцінює по-своєму і я бачу, як на його обличчі з'являться страх, але він не рухається, він чекає моєї відповіді і не просто відповіді, а моє так.

І в цей момент я усвідомлюю, чому це я мовчу, якщо я вже не уявляю свого життя без Артема, як я вже який раз уявляю як бавлю точну копію Артемка.

- Так - ухх, це я так крикнула, мені здається, що люди в іншій стороні почули моє так.

- Маленька, що ж ти мене так мучила, ти ж не хочеш, щоб твій наречений раніше часу посивів - коментує, поки одягає каблучку на пальчик, а потім солодко і ніжно цілує під оплески на вигуки друзів.

- Софіє, все вірно, ти мододець, що витримала паузу, Артему це було необхідно - викрикує Влад, а потім з усіма вітає і плескає, гості обіймають нас по-черзі, то разом.

А я в обіймах Артемка милуюсь каблучкою, вона ідеальна, з білого золота та один камінець. Вишукана, лаконічна те, що мені подобається.

- Пробач, що так довго відповідала, це не від роздумів, це від шоку. Кохаю тебе - шепочу на вушко коханому.

- Я готовий був чекати скільки тобі потрібно, бо кохаю - говорить тихо, а потім звертається до гостей - прошу за стіл, зараз буде щось смачне.

- Так, який стіл, краще скажи, коли весілля - запитує Дмитро.

- Як тільки оберемо дату, ти дізнаєшся першим - Артемко завжди знає, як відповісти і що сказати, поки я ще звикаю до думки, що я наречена. Тішуся від щастя, кутаюсь в обійми Артема.

Від емоцій, що переповнюють відпадає будь-яке бажання щось їсти, хоча бачу, як інші смакують мій улюблений браурі з малиною та волоськими горіхами.

Я сиджу в обіймах Артема і дивлюсь на свою руку, каблучка ідеально мені підійшла і тут я згадую слова Артема, що він хотів зібрати для святкування своїх найрідніших, щоб вечір завершився правильно, а правильно це:

- Коханий, а ти планував мені зробити пропозиції ще в той вечір?

- Так, я тоді був злим та роздавленим, що так закінчився вечір і замість святкування ти плакала через мене.

- Давай не будемо згадувати, головне, що ми разом і щасливі - прикладаю палець до його губ, у відповідь Артемко ніжно цілує.

- Погоджуюсь, не будемо псувати вечір. Чому не їсиш? - Артемко все-таки помічає, що є не ласую брауні.

- Від емоцій і так солодко, але я обов'язково завтра скуштую. Я сподіваюсь, що шматочок залишиться.

- Я подбаю про це і не тільки про це, головне будь поруч - промовляє зі всією серйозністю Артемко. 

- Буду - цілую в губи.

Вечір продовжується, Марія згадує як я познайомилась з Артемом і що одраду зрозуміла, що ми будемо разом, це було лише питанням часу. А далі спомин про вікенд, де ми вперше офіціно були парою. Потім Дмитро розповідає їхню історію кохання і Іван не відстає також ділиться враженнями від вибухонебезпечної Марійки, лиш на перший погляд, а далі виявляється тендітною та лагідної.

Вирішуємо завершувати вечір і вирушати додому. Артемко повільно встає і так щоб я не помітила, як він морщиться від болі. Все-таки відпочинок ще потрібний і думаю завтра в нього буде весь день в ліжку під моїм наглядом. Офіціант приносить запокований шматок брауні, всі разом йдемо до автомобіля.

- Можна мені за кермо? - не хочу, щоб він перенавантажував себе. І як приїдемо обов'язково прослідкую, щоб Артем випив знеболюючі. 

- Тобі можна все, тримай - віддає мені ключі.

Біля ресторану поки чекаємо на таксі прощаємось, таксі приїздять майже одночасно, тому всі разом залишаємо ресторан.

Як тільки сідаємо в автомобіль, Артемко бере мене за руку і великим пальцем гладить мою руку.

- Втомився - не запитую, а стверджую.

- Трішки є, переоцінив себе - Артем помічає мій здивований погляд і продовжує - так, кохана, я вмію визнавати свої помилки.

- Я помітила, що ще треба відпочинку і як приїдемо вип'єш знеболююче?

- Так, я і зараз готовий випити, щоб легше стало і щоб цю ніч ми з тобою як слід прожили.

- Артемко, не про те твої думки, тобі відпочинок потрібний, але чесно кажучи, я теж дуже скучила. Ой, аптека, давай я заїду, нам ще 20 хвилин їхати.

- Дякую, маленька.

Швидко купую потрібні знеболюючі та воду, повертаюсь до автомобіля і що я бачу. Бачу милу картину Артемко заснув, голова на бік, має розслаблений вигляд і так любо виглядає.

Я тихенько сідаю, намагаюсь їхати повільно, щоб він не прокинувся, тому дорога додому займає трішки більше часу, ніж потрібно. Заїжджаю на парковку і ще декілька хвилин наслоджуюсь моїм нареченим.

Проводжу рукою по волоссю, каблучка гарно виблискує у світлі і Артемка очі повільно відкриваються:

- Я заснув - говорить, але не поспішає вставати. 

- Так, ти так солодко спав, я б тебе і не чіпала, але в автомобілі не зручно спати. Ходімо.

- Ходімо,  я тут подумав, що можливо на вихідних поїдемо до моїх батьків, я тебе познайомлю?

- Добре - тепер мені потрібні заспокійливі, бо хвилювання накриває. Перше наше знайомство.

- Тобі не варто хвилюватись, мої батьки привітні і вже давно чекають поки я одружуватися буду, тому ти бажана невістка - з посмішкою повідомляє.

- Дуже на сподіваюсь, що ми знайдемо спільну мову.

- Тоді завтра після роботи до них поїду і скажу особисто. 

- Артемко, я тут подумала, можливо ми завтра проведемо день в ліжку - кажу, поки Артем відкриває квартиру.

- А мені дуже подобається ця ідея - притягує мене до себе і пристрасно цілує.

- Артемко, відпочинок і сон, пам'ятаєш слова лікаря - намагаюсь опиратись, але дуже погано виходить, ми знову цілуємось. Млію від його обіймів та цілунків.

- І приємні емоції, а приємні емоції це ти. Лікуй мене - підхоплює мене на руки і несе у спальню.

- Артемко, постав мене - майже кричу.

- Зараз, не сперечайся, я хочу тебе... - боже, як він це говорить, мурахи по тілу від його голосу.

Я здаюсь, я повільно роздягаю Артема, а він мене, сукня падає додолу, а я на ліжко і Артемко зверху нависає. Він ніжно пестить моє тіло і я відповідаю з тією ж пристрастю. Він мій, а я його і це не абияк збуджує.